Скласти речення з слiв хвост и хворий,

Ми з класом хворому горобцю вилікувати його хвіст

я вважаю, що мені поталанило, тому що я розумію та люблю поезію. ну, звичайно, не всю. бувають і погані вірші. до того ж смаки людей різноманітні, як і поетичні твори.

мені ближче сучасні поети. зараз читати нові вірші є інтернет. часто знаходжу там твори, які подобаються. імен авторів я потім, мабуть, не . а от поезії залишаються в пам'яті.

звичайно, я люблю українську класичну поезію. справжнім генієм є тарас шевченко, і рівних йому немає. дуже ніжна та водночас бунтівна, сильна поезія лесі українки. “ще не було епохи для поета, але були поети для епох” - ці слова точно про них написала ліна костенко.

також прекрасна лірика максима рильского та володимира сосюри. а які чудові вірші про кохання писав наш поет павло тичина! читаєш та відчуваєш, що вони неначе торкають струни серця.

 

незабутні дні лі дні, прогріті золотим сонцем, овіяні легеньким вітерцем, зволожені теплими дощиками. дні зеленої трави, солодких фруктів і яскравих квітів. літо — найпрекрасніша пора року, час відпочинку й подорожей. влітку чудово і на морі, і в горах, і в затишному селі. навіть велике промислове місто перетворюється на казковий мегаполіс, коли прокидається під фантастичними сонячними променями.

цей літній ранок я зустріла у слов'яногірську. у кімнаті, залитій світлом сонця, було затишно й спокійно. але що це за дивні звуки ледь долинають до мене? та це ж срібний передзвін дзвонів святогірського монастиря чується мені.

на вулиці тепло. сосни оточують мене, усе повітря наповнене ароматом живиці. високо над головою між сосновими гілками я бачу блакитне небо і сяюче сонце. під ногами в мене пісок, голки й шишки. а ось галявина, куди майже не проникають сонячні промені. на зеленому килимі трави можна побачити яскраво-червоні ягідки полуниці. я сі на траву, притискаючись спиною до стовбура дерева, і намагаюся розгледіти між густими верхівками лісу шматочок неба або промінчик сонця.

вийшовши з лісу, бачу захоплююче видовище: « горить-тремтить ріка, як музика». сіверський донець! я вперше зустрічаю ранок на березі ріки. сонце золотить води дінця, в яких відображається білий монастир. сяють хрести, а дзвони вітають срібними голосами чудовий літній ранок, який обіцяє стати чудовим літнім днем.

я теж вітаю цей ранок, милуючись прекрасним краєвидом. я люблю літо, люблю сонце, людей, які разом зі мною зустрічають новий день.