Жити в лісі, осінньго дня, сухе листя, вимостити гніздечко, принести грушок, наколоти на голки, знайти яблучко, спокийно зимувати. склади словосполучення, щоб утворився текст.

Жити в лісі осіннього дня їжачку дуже не легко.потрібно наносити сухого листя у нірку і вимостити з нього гніздечко.принести грушок для підкріплення.наколоти знайдене яблучко на голки та принисти додому.і вже можна спокійно зимувати. 

Добридень, моя люба матусенько! як твої справи? чому тобі довелося затриматися? ми вже скучили за тобою! але ти не турбуйся, мамочко, у нас дома все гаразд. я татові: і прибираю, і мию посуд, і навіть готую їсти. у школі теж усе гаразд. оцінки в мене гарні - і з ійської, і з , і з української. зі світової літератури ми зараз вивчаємо казку ганса крістіана андерсена «дикі лебеді». але ми з тобою читали її влітку, тому тепер я читаю інші казки цього чудового казкаря. дорога матусю, до побачення! будь ласка, приїжджай швидше! твоя оксанка (твій петрик).

Був собі дід та баба і мали собі дочку. ото чи довго прожила баба, чи ні, та й задумала вмерти. а як умирала, то своєму чоловікові казала: — як я умру, чоловіче, а ти будеш женитися, то гляди — не бери тої удови, що біля нас живе з дочкою, бо вона тобі буде жінкою, а нашій дитині не буде матір’ю! — добре,— відказав чоловік,— не буду брати не то її, а й ніякої, і женитися не буду. от заховав дід бабу і похорон відправив та й живе собі сам. а трохи згодом ішов раз селом та й зайшов до тієї удови, що жінка не веліла її брати. то чоловік сказав: не буду женитися ні з якою, а то й забув, що казав, і забіг, і удову до себе просив. тоді вдова з великих радощів сказала: — я вже давно цього ждала! от усю худобу забрала і до діда жити з дочкою . ото живуть усі вкупі — дідова дочка й бабина. дуже баба не любила дідової дочки: сказано, як мачуха,— усе гризе голову. та й діти між собою часто сваряться — надто зла бабина дочка: звичайно, як зведенята,— у них ніколи ласки нема. оце, було, як підуть на досвітки, то дідова дочка пряде, а бабина знай цілу ніч гуляє з хлопцями та крутиться, і не раз так бувало, що, гарцюючи, і мички попалить. а йдуть додому вранці та дійдуть до перелазу — ото й каже бабина дочка до дідової дочки: — дай,— каже,— мені починки, сестрице, я подержу, поки ти перелізеш. — добре,— каже,— сестрице, на! от поки дідова дочка перелазить, а бабина дочка, взявши починки, побіжить додому і матері набреше, що дідова дочка з хлопцями цілу ніч гуляла і мички попалила. — а я пряла і додому поспішала. бачте, мамочко, яка вона ледача! от дідова дочка прийде додому, то мачуха й почне її бити і дідові виказувати: — твоя дитина ледащо — не хоче робити, а ти не хочеш учити! що вже не робила, як з неї не знущалась, що дідові не наговорювала, а їй усе байдуже: робить собі мовчки. дуже бабі було досадно з дочкою дивитися на неї, що дід її жалує,— і почали вдвох радитися, як би дідову дочку витурити з дому, щоб її не було! ото й почала баба дідові гризти голову: — твоя дитина ледащо — не хоче нічого робити, тільки все гуляє та спить міцним сном, а ти ще й жалуєш, ти б лучче, ніж мав би жалувати її, найняв де-небудь, то, може, що й було б з неї! — де я найму її? — каже дід. — так веди куди хочеш, а щоб вона дома не була. ото як докучала баба своїми речами дідові, аж до живих печінок допекла, бо щодня одно товкла: «веди та й годі! » нічого було робити дідові: треба вести, хоч і жалко. от зібрались і пішли, і зайшли у великий ліс. ото дочка дідові й каже: — верніться, тату, додому, я й сама піду, десь знайду собі службу. — добре,— каже дід. попрощався і вернувсь, а дівчина пішла собі. ото йде та йде дуже великим лісом, коли стоїть яблунька, така зарощена бур’яном, що й не видно, та й каже: —дівонько-голубонько, обчисть мене, обханюч мене,— я тобі у великій пригоді стану! от дідова дочка закотила рукави, обполола, обханю-чила і пісочком обсипала; яблунька подякувала, дівчина пішла далі. ото схотілось їй пити. вона зайшла до криниці, а криничка їй говорить: — дівонько-голубонько, обчисть мене, обханюч мене,— я тобі у великій пригоді стану! от дівчина обчистила, обханючила і пісочком обсипала; криничка їй подякувала, вона пішла далі. коли біжить така погана собака та й каже: — дівонько-голубонько, обчисть мене, обханюч мене,— я тобі у великій пригоді стану! от дівчина заходилась, обчистила, обханючила. собака й сказала: «і, дівонько! » вона пішла далі. коли стоїть піч, і така облупана, а біля неї глина лежить. ото й каже піч: — дівонько-голубонько, обчисть мене, обмаж мене,— я тобі у великій пригоді стану! от дівчина замісила глину, полізла у піч, обчистила, обмазала; піч їй подякувала, дівчина пішла далі. ото йде та йде,— зустрічає її жінка та й каже: — і тобі, дівчино! дівчина відказала їй: — добре здоров’я! — куди ти йдеш, дівчино? — спиталась жінка. а дівчина й каже: — іду, тіточко, щоб де найнятися. — наймись у мене,— сказала жінка. — добре,— відказала дівчина,— наймусь. — у мене,— каже жінка,— невелике діло, аби ти вміла зробити те, що я скажу. — а чому ж не зумію? — каже дівчина.— раз мені покажете, паніматко, а вдруге і сама знатиму. ото прийшли додому, де та жінка жила. от жінка й каже: — ось що, дівчино: оце тобі казани, то ти рано й увечері нагрій окропу і вилий у корито, і борошенця туди всип, і замішай,— тільки, гляди мені, що б не гаряче було, тільки тепленьке,— та не бійся, що б не бачила, що б не чула,— стань на порозі, двічі свисни, то до тебе позла-зяться гадюки, ящірки, жаби і всякий звір, то ти нагодуй їх, то вони порозлазяться куди кому треба.