Твір - опис процесу праці про приготування страви у мікрохвильовій печі

Інгредієнти до рецепту « сирно - яблучне суфле в мікрохвильовці » : 200 гтворог 80 гяблоко1 шт.яйца курячі 1 ч. л.сахарсирне суфле в мікрохвильовці пропоную приготувати дуже ніжне і соковите сирно- яблучне суфле в мікрохвильовій печі. таке суфле готується дуже легко і просто і ви отримаєте на виході п'ять порцій відмінного десерту. загальний час приготування десерту - приблизно 15 хвилин. таке суфле цілком підходить для дієтичного харчування. воно не містить великої кількості жирів і цукру. приготування страви за рецептом « сирно - яблучне суфле в мікрохвильовці » : для приготування сирно- яблучного суфле нам знадобиться сир, цукор , яблуко , яйце куряче .крок 1для приготування сирно- яблучного суфле нам знадобиться сир, цукор , яблуко , яйце куряче .з'єднати сир , яйце , цукор.крок 2з'єднати сир , яйце , цукор.подрібнити все до однорідної маси за блендера.крок 3подрібнити все до однорідної маси за блендера.вмішати очищене і натерте на тертці з великими отворами яблуко.крок 4вмішати очищене і натерте на тертці з великими отворами яблуко.розкласти по формочках , в яких можна випікати в мікрохвильовці.крок 5розкласти по формочках , в яких можна випікати в мікрохвильовці.готувати 5 хвилин при максимальній потужності (у мене потужність 750 вт ) .крок 6готувати 5 хвилин при максимальній потужності (у мене потужність 750 вт ) .

Прихід весни можна вгадати за ароматом свіжості, який є її. так і кажуть: «у повітрі пахне весною». запахи весни бувають різні. спочатку, коли тане сніг, весна пахне м'якою вогкістю. по дорогах біжать струмочки, з дахів краплі. перестук крапель чути звідусіль. іноді з гуркотом відриваються від дахів, та розбиваються на асфальті підталі крижані бурульки. з кожним ранком все помітніше, як меншає на вулиці снігу та льоду. потім, коли сніг майже зійде, весна пахне мокрою землею. це означає, що грунт відтанув після холодів та оживає. напровесні на вулиці ранком стоять густі тумани. під їх покровом крізь землю тихенько пробивається перша зелена травичка. щоранку помічаєш, що її стає все більше. озирнутися не встигнеш, як свіжа трава одягне землю в нове зелене убрання. а ще тиждень тому сира земля стояла голою, без єдиної травинки. навесні знову починають лити часті дощі. вони ще прохолодні, але вже не крижані, як пізньої осені. по ранках ще холодно, а вдень, коли пригріває сонечко, стає тепло. не знаєш навіть , як вдягнутися правильно. нарешті дерева та кущі. вони готуються до літа. по стовбурах біжать свіжі соки, поступово набухають бруньки. вони розгортаються в перші, ще дуже маленькі та клейкі листочки. перша зелень радує око. в цей час я так радію цим скромним першим проявів весни, як потім влітку не радію навіть найпишнішим квітам.

Ябагато бачив різних тварин. батьки, намагаючись хоч якось наблизити мене, міської дитини, до природи, ніколи не пропускали нагоди зводити в зоопарк або заїхати в гірський заказник. бачив я тигрів, левів, зубрів, мавп. але завжди звірі перебували за огороджувальними ґратами, тому сприймав я їх як у картинку в об’ємному телевізорі. цікаво, але, звичайно ж, не страшно. але один раз мені довелося зштовхнутися із сьогоденням, живим вовком. і ніяких ґрат між нами не було. стільки років пройшло, а я пам’ятаю цей випадок так, начебто відбулося всі тільки вчора. трапилося це давно, коли мені тільки здійснилося сім років. у ту зиму батьки купили будинок у великій, але майже спустілому селі. улітку ми всією родиною відправилися у свій новий будинок. спочатку їхали на поїзді, потім від рязані автобусом кілометрів сімдесят по широкій трасі, так ще й на возі по вузькій лісовій дорозі кілометрів двадцять. одним словом, справжня глухомань будинок виявився справжнім дерев’яним зрубом, зі справжньою російською піччю з лежанкою, чавунцями й рогачем. одним словом, потрапив я в справжню казку. так ще тато, користаючись із нагоди, розповідав мені й братові на ніч російські казки так міфи про лісовиків, потвор болотних і інших лісових мешканцях. пам’ятаю, що я навіть побоювався – а чи не заблукає до нас у город ведмідь. ведмідь так і не заблукав, а от вовк подарував в один з жарких днів тато пішов на місцевий ставок із сусідом на риболовлю, мама прилягла відпочити з моїм молодшим трирічним братом у сусідній кімнаті, а я влаштувався за широким дерев’яним столом, розклав олівці й почав малювати ведмедя, якого так побоювався зустріти. у будинку було тихо, тому я відразу почув сторонні звуки, що доносяться із сіней. подумавши, що це повернувся тато, я підняв очі й обімлів на порозі стояв і дивився на мене вовк! моє серце перестало битися, я скам’янів від жаху. вовк направився прямо до мене. підійшов, устав на задні лабети й уважно подивився на малюнок і олівці, раскатившиеся по столі. він був так близько, що я чув його подих. потім звір повернув голову й подивився мені прямо в очі. ніколи не забуду цього уважного, вивчаючого погляду жовтих очей. у них не було злості, але й цікавості не було. він просто дивився раптом з моєї затерплої від незручної пози ноги звалився сандаль. вовк різко відскочив убік і вискалився, оголивши страшні жовті ікла. і отут я голосно, що було сили, закричав. із сусідньої кімнати вибігла мама. побачивши вовка, вона схопила рушник, що висить на спинці стільця, і кинулася на вовка. вовк заричав і у два стрибки виявився у вхідних дверей. ще раз оглянувся й вискочив на вулицю. я заплакав. від страху, але не за себе, а за маму мама довго мене утішала й говорила, що вона й злякатися – те не встигла. після цього випадку ми весь час, що залишився, щільно прикривали важкі скрипливі двері. а ведмідь так і не з’явився