Фонетичний розбір слова : реактивної.

Реактивної  [реактивнойі ] 10 букв, 11 звуків, 5 складів. [р] - приголосний,твердий,дзвінкий, сонорний [е] - голосний,нелабіал., ненаголошений [а] - голосний,нелабіал., ненаголошений [к] -  приголосний,твердий, глухий [т] - приголосний,твердий,глухий [и] - голосний,нелабіал., наголошений [в] - приголосний,твердий,дзвінкий, сонорний [н] - приголосний,твердий,дзвінкий, сонорний [о] - голосний,лабіалізов., ненаголошений [й] - приголосний,м'який,дзвінкий, сонорний[і] - голосний, нелабіал., ненаголош. схема: - 0 0 - - 0 - - 0 = 0

«хочеш пізнати людину — наділи її грошима та владою» — говорить народ­на мудрість. і, як свідчить світова література та життєвий досвід, у переважній більшості випадків вони «псують» людину. отже, гроші і влада — зло? спробуємо дати відповідь на це питання.

гроші — це «вічна» проблема. одні не знають, де їх взяти, а інші — куди їх подіти, щоб отримати ще більше. яскравим прикладом цієї проблеми є п’єса і. карпенка-карого «сто тисяч».

головний герой п’єси, калитка, так визначає місце грошей у своєму житті: «гроші — всьому голова». і дійсно, вони заполонили не лише розум герасима, а й душу. все у своєму житті і житті рідних йому людей він вимірює грошима. протягом п’єси ми бачимо, як у калитці гине людина, бо стяжательство і скна­рість беруть у ньому гору. ми здогадуємося, що колись калитка, можливо, був доброю людиною. він працьовитий, любить землю. до неї він із ніжністю про­мовляє: «ох земелько, свята земелько, божа ти дочечко! і все то гроші, гроші, гроші». герасим уже давно втратив ніжні почуття до своєї дружини. він розу­міє, що вона працьовита, «з діжі рук не виймає з ранку до вечора», але при цьо­му він не здатен навіть на елементарну вдячність. коли параска попросила запрягти воза, щоб з’їздити з мотрею до церкви, герасим відповів, що «коні за гроші куплені». більше того, він міг і побити дружину. не раз, за її словами, вона із синцями ходила.

не краще калитка ставився і до свого сина романа. хлопець виріс працьовитим та слухняним, але для свого рідного батька він також був товаром. спочатку герасим пообіцяв дати згоду на одруження романа та мотрі, які кохали одне одного. та зробив він це лише з однією метою, «щоб вона старалася в роботі». а на­справді калитка мріяв про одруження свого сина з донькою пузиря, і найбільше його турбувало питання, скільки за нею дасть батько посагу. але найгірше те, що в душі і свідомості самого романа вже проростало зерня прагнення до наживи, посіяне батьком. він не противиться волі родителя, з легкістю зраджує своє ко­хання до мотрі, бо і для нього сенс життя вимірюється грошима, а не сімейним благополуччям та людськими стосунками. роман не засуджує батька і за те, що заміж дочку, він не додав п’яти тисяч посагу. те весілля перетворилося па загальну бійку, та ніхто не переживав з цього приводу. роман ще і скористав­ся з нагоди — зібрав волосся, «яке літало по хаті, як павутина восени, щоб дурно не пропало», і зробив два квачі підмазувати колеса дьогтем. обидва герої вражають нас своїм цинізмом. роман сумнівається, чи одержать вони посаг від пузиря, але герасим впевнений: «я обманю хоч кого, мене чорта лисого обманить хто».

та не так сталося, як гадалося. бажання отримати гроші за будь-яку ціну, навіть злочинним шляхом, затуманило розум калитки, приспало його обережність, заполонило свідомість і підсвідомість (йому навіть уві сні снилися гроші). таким станом герасима і скористався єврей, який запропонував купити у нього фаль­шиві гроші. і… жадібність, як жива істота, перемогла герасима никодимовича зсередини. вона зруйнувала мури людської совісті, які тримаються на честі й мо­ралі. вона знищила у людині людину. вона хотіла позбавити калитку найцінні­шого — життя. а він і не противився, бо для нього «краще смерть, ніж така потеря». отож, жадібність до грошей і людські цінності — явища несумісні.

Iснує давня легенда. два будiвельники везли тачки, наповненi камiнням. одного з них спитали:   - що ти робиш?   - та от звелiли возити камiння - вожу! - байдуже вiдповiв вiн.  - а що ти робиш? - запитали другого будiвельника, що, як i перший, натомлено тягнув важке камiння.  - я будую собор святого петра, - з гiднiстю вiдповiв той.  це - дуже повчальна легенда, бо доводить нам непохитну iстину: без вiри у своє високе призначення ми не зможемо пiднятися над сiрою буденнiстю, наповнювати свої серця чистими iдеалами та самовiддано "будувати собори". без цiєї вiри людина все життя просидить непомiтно у затишку i буде задовольнятися малим, не розумiючи неспокою iнших.  та на цьому неспокої, високому духовному горiннi здiймались неперевершенi собори минулого: творiння гомера i шекспiра, шевченка i пушкiна, чайковського i рерiха. всi науковi вiдкриття, одважнi експедицiї йшли вiд одержимостi духом i великої вiри у бога, людину i своє призначення. "хто моря переплив i спалив кораблi за собою, той не вмре, не здобувши нового добра", - сказала леся українка. я думаю, що цi слова можуть стати влучним гаслом життя тiєї людини, яка присвятила себе справi духовного збагачення людства.  переконаний, що справжня людина починається там, де вона обирає важчу й вищу дорогу. а що є важчим i вiдповiдальнiшим за служiння духовним iдеалам, за їх виборювання, щоб нести їх потому людям? згадаймо: нiде так не калiчили душу людини, як в українi.  вороги вiками, роздираючи українську землю, примушували зрiкатися бога своїх батькiв, зрiкатися рiдної iсторiї та мови, забувати традицiї, зрiкатися врештi-решт себе. та українська нацiя вистояла, зберiгши свої духовнi собори; вже десять рокiв вона живе суверенним життям, проголосивши 24 серпня 1991 року свою незалежнiсть.  сьогоднi ми живемо в неспокiйному свiтi. криза духовностi людства нинi є найбiльшою тривогою свiту. я не думаю, що треба доводити, наскiльки змiлiли душi в умовах сьогоднiшньої боротьби за "своє мiсце пiд сонцем". це не секрет, що духовна хвороба пiдкошує сили нашого суспiльства, яке так довго виборювало право називатися вiльним i незалежним. забувають старих, вiдрiкаються вiд малих, нехтують бiблiотеками, музеями, театрами. чи не є це тiєю духовною кризою, з якої ми всi повиннi виводити нашу україну? повторюю: всi!   а для цього - починати треба iз себе, iз своєї життєвої позицiї та своїх iдеалiв. тiльки маючи чисту душу i прагнення, ми зможемо принести якнайбiльше користi своїй землi, залишити по собi свiтлу дорогу, якою пiде наступне поколiння. це важлива, але, я думаю, не така вже й важка справа. просто кожний на своєму мiсцi повинен пам'ятати, що вiдродження в українi починається i з нього теж. а може - саме з нього в першу