Можете найти твір там де начало почичинается "ніколи раніше не малював тарас олією"

  ніколи раніше не малював тарас олією. звик до  акварелі, виходило непогано.а що як спробувати написатиолією автопортрет?   кажуть, самого себе малювати важко. ніби й знаєш себе добре, а спробуй передати на полотні свій характер, настрій, показати усе, що в тебе на душі  тарас відчинив навстіж вікно, поставив біля себе велике дзеркало. пильно й прискіпливо почав роздивлятися кожну рисочку свого обличчя, ніби бачив себе вперше.   зробив підмальовок, тоді узявся за пензлі. невдовзі з темного овалу полотна виступило бліде й змарніле юнацьке обличчя. тарас нещодавно перехворів, тому очі глибоко позападали,  вилиці виступали чіткіше.  глибока втома зачаєна у невеликих темних очах юнака. різкою зморшкою перерізане високе світле чоло. гірко переломлені вуста. безрадісний вираз застиг на блідому обличчі.   тарасові — двадцять шість. лише два роки минуло, як він викуплений з кріпацтва. та мучаться у рабстві сестри й брати. скільки кривди й горя навкруги!   стрімкий поворот голови, енергійний рух портретованого назустріч глядачеві засвідчує силу духу й незламність. адже вийшов уже перший тарасів «кобзар». уже відчув юнак у собі силу таланту поета, а тепер ось перед мольбертом і художника!   робота посувалася швидко. тарас  малював  натхненно й упевнено. тоді поклав пензля, відступив від портрета й почав пильно роздивлятися самого себе.

Було собі на світі маленьке пшеничне зернятко. зростало воно в щасливій родині з іншими зернятками у золотому колосочку.минуло літо – зернятко дозріло. настав час збирати врожай, на поле прийшли хлібороби, зкосили пшеничні колоски, змолотили зерно і відвезли у село.так зернятко потрапило до комори. йому було тепло і затишно серед друзів зерняток. засинаючи та згадуючи розповіді вітру зернятко почало мріяти про своє майбутнє. уявляло собі як перетвориться на біле пухке борошно і потрапить до пекаря. пекар замішає тісто і випече духмяний хліб або солодке тістечко на радість діточкам.  

Послугуйте   нині   спільно   один   одному   з   любові,   на   єднаючому   хлібі   запізнайте   радість   слова.   материнське   в   нас   —   довічне,   як   довічні   ми   у   хлібі.   і   зросте   з   рукоположин   щедра   гілка   середлітня,   щедра   пагоном   відвертим,   що   вербою   проречеться.   це   і   буде   узголів’ям   ластівкам   на   раювання,   потім   сяде   рій-заблука,   перемите   медом   листя,   ляже   дерево   на   руки   чистим   снігом   волокнистим,   кільцюватиметься   пам’ять   в   думах   ваших   з   кожним   роком,   і   просвітить   жаром   сміху   мед   крапчастий   змерхлі   щоки.