Скласти речення зі словами: неволя, незгода, неправда, необережність (щоб в одному писалося разом а в іншому

Скласти речення зі словами:   неволя, незгода,неправда, необережність (щоб в одному писалося разом, а в іншому - окремо) пропоную так: 1. у неволі дитинча панди не зазнало ніяких нещасть, які могли зустрітися їй у живій природі. / не воля, а рабство спіткало заробітчанина на чужині.  2. між мною і моїм товаришем відчувалась незгода. / не згоду, а заперечення висловив солдат.  3. усякими й учень намагався отримати гарну оцінку. /  не правда, а брехня лунала з його вуст.  4. необережність на воді може призвести до трагедії. / чоловіком керувала не обрежність, а ість. 

Кохання — це глибоке й сильне почуття, яке базується на духовному переживанні, зацікавленості, симпатії та виявляється в самовідданому прагненні бути поруч із ним. поняття любові багатозначне. є любов до бога, ідеї, людини, справи чи професії, повага, взаєморозуміння потребують постійної підтримки, потребують безперервного підкидання дров у спільний камін любові. здобувши незалежність країни ні в якому разі не означає припинити боротись за неї далі, не розвивати її на краще. так само й із коханням. але зараз річ піде не про спільну боротьбу за щасливе майбутнє, а про другу сторону цього почуття, - про біль для одного, і просто байдужість для другого користувача цією турботою, й любов’ю. часто буває так, що наші почуття не взаємні. тоді кохати стає складно. кохання – це постійна робота, безперервне бажання зробити свої почуття палкішими і жагучішими. а, оскільки немає віддачі, і ми за свою працю і старання не отримуємо бажаного результату, ми глибоко страждаємо і розчаровуємося, втрачаємо сил і енергії. для нас такі відносини стають випробуванням, в той час як для когось вони можуть бути просто насмішкою, чи глузуванням, чи ж холодним поглядом. таким чином, бути коханим легко, бо ми не страждаємо, а кохати – складно.

Колись я був на україні. розкажу вам відверто нічого не приховуючи .  тоді була зима, люта й холодна, майже місяць був з того, як я вернувся з санкт-петербургу. пройшов новий рік, незабаром різдво. ух і скільки ж я начитався про україну, яка то земля багата, які люди розумні й працьовиті, які пани там підступні, традиціі славні, танці завзяті та пісні веселі. наслухався, начитався і на самісіньке різдво в україну подався. довго вибирав куди податися і вирішив в полтаву, у диканьку, де гоголь писав свої славетні твори. їхати довелося довго, хуртовини,  усе мете, дороги не видно, але все  ж добрався благополушно. якраз поспів на самісіньке різдво. кинув речі, поставив мотоцикл и дивлюся.  а переді мною ярмарка. чого тільки тут нема, украінські прикраси, рушники, косметика. а он там, у кінці ряду варениками пригощають.  раптом почувся свист. усі люди, як навіжені побігли туди, звідкіля почувся свист. ти диви, а тут уже танці. гоп-гоп.  все зірвалося, коли почувся тихенький спів. ой там на горі одразу кілька дівчат підхопили пісню. я не міг поворухнутися, мене зачарував цей спів. і раптом я зрозумів глибінь души українського народу, коли почув його дивнії пісні. скільки туги за волею передавалося через інтонацію співу, скільки історичних, важливих моментів можна було почути тоді заспівали справжні українські дівчата. зараз я сиджу і згадую те незабутнє різдво, завдяки якому я так багато зрозумів.