Біжать стежки знайомі, що пахнуть спориш..м.

Біжать стежки знайомі, що пахнуть споришем.

Був собі дід та баба, та не було в них дітей. от вони собі сумують; а далі дід і каже бабі: - ходім, бабо, в ліс по грибки! от пішли, бере баба грибки, коли дивиться - у кущику гніздечко, а в гніздечку качечка сидить. от вона дідові: - дивись, діду, яка гарна качечка! а дід каже: - візьмімо її додому, нехай вона у нас живе. стали її брати, коли дивляться, аж у неї ніжка переломлена. вони взяли її тихенько, принесли додому, зробили їй гніздечко, обложили його пір'ячком і посадили туди качечку, а самі знов пішли по грибки. вертаються, аж дивляться, що в них прибрано, хліба напечено, борщик зварений. от вони до сусідів: - хто це? хто це? ніхто нічого не знає. другого дня знов пішли дід і баба по грибки. приходять додому - аж у них і варенички зварені, і починочок стоїть на віконці. вони знов до сусідів: - чи не бачили кого? кажуть; - бачили якусь дівчину, від криниці воду несла. така,- кажуть,- гарна, тільки трішки кривенька! от дід і баба думали-думали: "хто б це був? " - ніяк не . а далі баба дідові й каже: - знаєш що, діду? зробимо так: скажемо, що йдемо по грибки, а самі заховаємось та й будемо виглядати, хто до нас понесе воду. так і зробили. стоять вони за коморою, коли дивляться, аж із хати виходить дівчина з коромислом: така гарна! тільки що кривенька трошки. пішла вона до криниці, а дід і баба тоді в хату; дивляться - аж у гніздечку нема качечки, тільки повно пір'ячка. вони тоді взяли гніздечко та й укинули у піч, воно там і згоріло. коли іде дівчина з водою. ввійшла в хату, побачила діда й бабу та зараз до гніздечка - аж гніздечка нема. вона тоді як заплаче! дід і баба до неї, кажуть: - не плач, галочко! ти будеш у нас за дочку; ми будемо тебе любити і жалувати, як рідну дитину!

ріка стугна протікає біля нашого села. вона така спокійна й живописна, особливо зараз, влітку, що на її березі мало не кожного вечора зустрічається двоє вони йдуть, навіть в сутінках,  світлою стежкою, всі коло доброї, але завжди сумної  верби, притуляються один до одного і поринають у свій особливий чарівний світ, зрозумілий тільки їм, закоханим. вони шепочуться і любляться, лякаючи русалку, що виплила на берег розчісати свое довге зелене волосся і погомоніти з подружкою-вербою.вдень ця біла стежка й берег більш прозаїчні, ніж вночі, але також напоєні романтикою стугни. тут ідуть, плескаючи голими п"ятками, , спускаються до берега й відв"язують свої човни, які вже давно прокинулись і ждуть хазяїв, щоб знову відчути ласкаючі хвилі і лоскіт свіжої сріблястої риби своїми просмаленими боками.