Напиши коротко про свої враження від книги "знай, люби, бережи" анатолія давидова

прочитавши книгу   анатолія давидова "знай, люби, бережи", в якій розповідається про рідкісні рослини, які занесені до червоної книги, я зрозуміла на скільки є важливим берегти й   охороняти нашу матінку природу. і ця книга мені взнати як потрібно це робити і які рослини слід охороняти.

одного разу зі мною сталось дивне непорозуміння. це був зовсім звичайний літній день. я спочатку побачив хлопців, які досхочу потішалися над смішним чоловічком і над його смішною промовою. від природи, я людина допитлива, тому і вирішив дізнатися, що ж там сталось.одягнений він був у щось на зразок скафандра, який сяяв і переливався металевим блиском, немов зірка з новорічної ялинки. його фігурку можна було б назвати стрункою, якби кишені не стовбурчились б від захованих в них бозна-яких цікавих штучок.  через каламутне скло шолома було видно, як чоловічок, відчайдушно кривляючись, ворушить губами. схоже, йому було душно в цьому незручному вбранні, але він терпів.  на грудях у крихітного космонавта висіла блискуча як і скафандр, металева коробка. потім я зрозумів, що то був перекладач.

я підійшов ближче. і сказав:

- не дуже-то тямовитий у тебе костюм!

крихітка-космонавт відповів:

- нашій цивілізації так не здається.

я вирішив запитати:

- а де ця ваша цивілізація? - о, дуже далеко! я не знаю, як ви називаєте цю зірку. - відповів космонавт, вказуючи блискучою рукавичкою в небо.але там не було ніякої іншої зірки, крім ласкаво сяючого сонця.- а як ти сюди потрапив?  

- мій космічний корабель вийшов зладу. ходімо, я тобі його покажу.

спочатку я мав сумніви. але коли я побачив цей дивний пристрій - вони зникли. це була не дуже велика посудина з безліччю кольорових вогників.   я хотів детальніше одивитися цей корабель, але коли доторкнувся до нього, то мне вдарило струмом. у голові запаморочилось і я впав. а коли відкрив очі, навколо не було нічого дивного. друзі звичайно не повірили мені, коли я їм розповів про цей випадок. але ж ви вірите?

вам не здається, що з мовленням та екологією у нас одні й ті   самі проблеми? обидва поняття потребують очистки від того, бруду, що накопичувався багатьма роками.

не знаю, як вам, але мені видається досить дивною і нез`ясовною одна річ, яка просто лізе в очі, точніше, у вуха, але роками залишається поза увагою суспільства у нашій країні. це правильна мова.  

ось дивіться. у бернарда шоу, в його п`єсі «пігмаліон», головна героїня еліза дулітл жила за часів королеви вікторії і отримала, як усі діти з бідних родин ії, в найкращому разі, початкову освіту, тобто, вміла читати та рахувати гроші. вона виросла у передмісті лондона, де всі люди говорили на своєрідній мові – кокні, яку часто взагалі не могли зрозуміти жителі інших районів цього велетенського міста. і для людей з привілейованих верств суспільства ця мова здавалася нестерпно огидною, неприпустимою, грубою, викликала подив та глузування.  

еліза майже ніякої освіти не мала, але навіть вона розуміла, що, не навчившися правильно вимовляти слова і будувати речення, ніколи не зможеш піднятися вище свого жалюгідного , не зможеш розпочати свою праву, не зможеш забезпечити собі гідне життя. але вона опинилася в потрібному місці у потрібний час, і тут їй трапився професор хіггінс.  

що ж до українців, то вони вважають себе культурними та освіченими людьми,   всі мають не просто шкільну освіту, а університетську, та ще й не одну. на кожному кроці у великих містах розташовані навчальні заклади, де людей вчать, вчать,   вчать … рідної мови. і що, як кажуть, у сухому залишку?

нічого. як і 100 років тому, правильною мовою говорять одиниці, як-от, наприклад, я. інші вдовольняються тією мовою, яку зроду чули у себе вдома: дехто – суржиком, дехто – галицьким діалектом, гварою. багато людей говорять досить правильною російською мовою.  

як досконале знання мови впливає на суспільний стан та ділову успішність українця? за моїми власними спостереженнями – ніяк. щоб це зрозуміти, достатньо лише на півгодинки увімкнути телевізор. за цей час ви почуєте від дикторів, ведучих, від просто людей, від високоповажних людей, в тому числі – бізнесменів і депутатів парламенту стільки словесного бруду, що вам стане соромно за стан освіти, вихованості, обізнаності людей щодо їхньої мови. складається враження, що їм не подобається мова, якою вони змушені говорити, що її насаджують штучно, примушують говорити мовою, на якій вони не думають, якою не володіють.  

я хочу сказати, що в нашій країні, на відміну від ії 19 сторіччя, знання, а точніше незнання мови не є запорукою «успішного життя», тобто, можна стати заможним і щасливим, користуватися високим становищем та мати імідж поважної особи, не маючи навіть достатнього словникового запасу.  

«поговори трохи, і я скажу, хто ти», - жартують філологи. і справді, хто ти є насправді – про це скаже твоя мова.