Звуко-буквений аналіз слова пятниці

Україна… Вільна, самостійна, незалежна держава. Століттями багато поколінь мріяло про цю щасливу мить. Та хіба тільки мріями? Мрія нездійсненна без боротьби. За неї вмирали, гинули на ратному полі без слави, без почестей від рук ординців, турецьких яничар, польської шляхти, російських головорізів, що споконвіку зазіхали на її свободу, честь, багатства. А вона, немов неопалима купина, запалювалася новим вогнем, піднімалася з руїн, виростала з попелищ.

     Українська мова є мовою українського народу. Отже, вона і тільки вона повинна бути рідною для кожного, хто вважає себе приналежним до української нації.

     Для кожного з нас рідна мова – це дорога спадщина, яка об’єднує в собі народну мудрість. Це наша гордість, бо все, що створено нею, увійшло в скарбницю загальнолюдської культури.

     Найперша і найголовніша ознака індивідуальності народу – це його мова. В першу чергу в мові відбито характер народу, його історію, і не за двоє-троє століть, а за цілі тисячоліття і за ті часи, коли народ ще був племенем і розмовляв тією мовою,- малорозвиненою тоді,- яка, розвиваючись, переходячи через різні суспільні формації, передаючись від покоління до покоління, увійшла в історію сучасної мови, збагаченої всіма попередніми соціальними укладами.  

      Мова – це глибина тисячоліть. Це найдорожчий скарб, переданий нам сотнями попередніх поколінь, злеліяний у пісні, в переказі, в приказці.

    Мова – це душа народу. Вона віддзеркалює душу народу, його історію, допомагає виразити свої почуття. Це особливий б мислення, саме тому у кожного народу мова своя, особлива. І хоча люди намагаються вивчати якомога більше іноземних мов, лише одна залишається по-справжньому рідною, неповторною

Свою спадщину — Київ — князь Ярослав Мудрий прикрасив не гірше від найяскравіших міст світу. Дехто натякав князеві на його марнотратство: навіщо то золото? І навіщо церкву поставлено на пагорбі? Але князь Ярослав знав, що робив. Нехай усі — і чужоземці і мандрівники, і друзі, та й вороги — одразу бачать, який багатий, красивий і могутній Київ.

Київський Софійський обор дає нам уявлення про велич і красу архітектури Київської Русі. В усій Європі жодна споруда її т. не могла зрівнятися з київським собором, завдовжки без виступів він 37 метрів, завширшки — 55. Храм має п’ять нефів — поздовжніх коридорів, які на східному фасаді завершуються п’ятьма вівтарними напівкруглими виступами — апсидами, оточений внутрішньою і зовнішньою галереями. Із західного боку височать дві башти зі сходами, що ведуть на другий поверх. Вінчають собор тринадцять куполів, які поступово збільшуються від малих по краях до найбільшого центрального. Купол і дах вкриті листовим свинцем.

Архітектурі органічно відповідає розпис будівлі, який мав на меті звеличити державу. Мозаїки і фрески суцільними килимами огортають стіни, склепіння і стовпи собору, серед яких височіє під куполом велична постать Оранти. Важко переоцінити художню вартість софійських мозаїк. Вони, безумовно, є пам’ятниками мистецтва світового значення, що дійшли до нас у своїй первісній красі.

Фрески Софії збереглись менше, ніж мозаїка. Багаторазові реставрації завдали багатьом картинам непоправної шкоди.

Київська Софія — справжня скарбниця давньоруської культури, невмируще джерело знань про далеке минулого нашого народу. Нині — це всесвітньо відомий музей.