федько висів на гілці горіху та гойдався. угору…вниз…угору…вниз…і так далі, поки на землю не впав зелений плід дерева.
– нарешті! – задоволений хлопець кинувся до свого трофею.
зненацька вітки охопили його з усіх боків. гнучкі стеблі заплели ноги та підняли високо-високо у скроню старого дерева. федько опинився у самому центрі скроні, окутаний листвою.
– чому ти турбуєш мене, хлопче? – шурхіт листя складався у слова, а слова – в речення.
– хто це? – злякався федько.
– це я, горіх.
– та невже! чим докажеш? – один з листів шмигнув до шиї федька та почав лоскотати її. федько почав сміятись:
– добре, горіх, я тобі вірю. та чому я тебе турбую?
– хлопче, моя справа – не спілкуватись з малими грубіянами, тому краще сам подивись.
гілки дерева розступились і федько побачив, як маленька рижа білочка підбігає до дерева. під деревом лежало багато горіхів, але білка не взяла жодного, а навпаки – припорошила землею один з плодів.
– дякую тобі, білко. ти мені, а я тобі, – з цими словами горіх скинув донизу великий стиглий горіх.
– дякую, – пропищала білка і побігла геть.
гілки дерева закрились з одного боку і відкрились з іншого. там серед гілок сиділа синиця. за одну секунду вона злетіла донизу, вхопила один з плодів на землі, віднесла його далі від дерева і повернулась.
– дякую тобі, синице. ти добре попрацювала і заслужила винагороду, – мовивши, горіх скинув найстигліший з горіхів. той розламався навпіл. синиця вхопила золоте ядро та полетіла.
– ти бачиш, хлопче? мені і я у відповідь.
– я зрозумів! – закричав федько та поліз донизу.
наступного дня він прийшов з лопатою та закопав усі-усі плоди, скинуті деревом. а наступного року плоди пустили перші ростки, даруючи життя майбутнім деревам.
– дякую тобі, хлопче. ти допоміг мені і я тобі.
того року федько мав найбільший урожай горіхів.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Коли літають у пошуках здобичі сови, кажани? ( відповідь у мисцевому видминку множени)