Як правільно поставити наголос у слові водії

На последнюю букву. ї 

Ще  з пелюшок   пам’ятаю свою бабуню ганну. вона завжди вставала з ліжка  після третіх півнів   та одразу ставала до праці – готувала, шила, прибирала, у городі наводила лад. бабуня казала, що її молодість припала на важкі часи. усе необхідне для життя було потрібно заробляти наполегливою працею, з самого дитинства, ніщо не підносилося  на срібному блюдечку . але з часом це  стало їй у великій пригоді , адже вона звикла до праці, казала, що вона приносить радість. моя бабуня отримала професію,  набила руку   в своїй справі, тому її завжди шанували. навіть на пенсії вона ніколи  не била байдики . хоч  багато води сплило   з часів її молодості, любов до праці їй не втрачати  жаги до життя   до глибокої старості

останнім часом я помітила, що мої однокласники мало звертають увагу на добрі чи погані вчинки наших однолітків. та стався один випадок, який змусив і мене, і моїх ровесників замислитися над тим, що сталося.

я відвідую заняття школи карате. стало відомо, що ігор п. із нашої групи дуже сильно вдарив дівчинку — однокласницю. ми знали, що за ігорем давно закріпилася слава першого бешкетника в школі. але щоб ось тренер довго розмовляв із батьками ігоря й дівчинки, а потім було прийняте рішення.

на одне з тренувань прийшли батьки обох сторін. ми вишикувалися в дві шеренги. ігор роздягнувся до пояса й пройшов через наш стрій, а ми, доторкаючись до нього своїми поясами, висловлювали своє обурення. ігор плакав. йому не було боляче, він плакав від сорому за свій вчинок. далі він підійшов і вибачився перед усіма: перед дівчинкою, її батьками, своїми батьками, перед тренером, і перед кожним із нас. я думаю, що це буде йому уроком на все життя. ігор після цього дуже змінився, навіть сам став зупиняти бешкетників, які негідно поводили себе в школі.