Рассказ про семью на украинском языке навколишний свит

Умене велика сім'я. насамперед, дозвольте представитися. мене звуть регіна. мені 12 років. я вчуся в 6-му класі. у моїй родині троє дітей, включаючи мене. мого старшого брата звуть ільдар, мою молодшу сестру звуть світлана. ільдару 25 років. він інженер на заводі. він закінчив університет в 21 рік. світлані 10 років. вона в 4-му класі. вона хоче стати лікарем. також у нас є тварина. це кіт. його звуть тимон. це мій улюблений кіт. мої батьки не так старі. моєму татові 51 рік, він шофер. моїй мамі 50, вона працює в бібліотеці. також у мене є бабуся і дідусь. вони обидва вчителі. вони вже на пенсії. вони люблять садівництво і проводять весь свій час, вирощуючи картоплю, помідори та інші овочі. щотижня ми ходимо в басейн. я люблю грати з моїм котом. іноді я граю в різні ігри з моєю сестрою світланою. ільдар є мені робити роботу. щотижня ми також ходимо за покупками і купуємо фрукти, смачну їжу і, звичайно ж, іграшку для мене. я люблю свою родину!

Шлях в тисячу миль, як кажуть люди, починається з першого кроку, так

і успіх починається з перших кроків. Важко передбачити ким ти будеш у

майбутньому, бо життя постійно змінюється, змінюються умови життя,

люди, країни… Ще є питання про твоє призначення чи про твою місію в

житті: яку отримав задачу перед народженням? які діла ти повинен зробити,

щоб розвивати себе і мир? для чого ти народився? яке твоє покликання? Ці

всі питання часто запитують у себе люди, бо розуміють, що, якщо рухатися

по своєму шляху, то ти будеш мати щастя, успіх, а ось рухатися по

нав’язаному шляху нічого доброго не принесе, хоча, можливо, людина буде

мати достаток, а ось радість і щастя ні.

Я бачу себе у майбутньому успішною людиною, яка розвивається і має

різні інтереси такі як малювання, ліплення, яка читає різні книги по різним

напрямкам, які дозволять йому розвиватися, стати успішною людиною. Ще я

бачу себе професіоналом, який знає своє діло і вміє аналізувати, як

розвивається підприємство, що відбувається в економіці, що змінилося в

законодавстві, що відбувається в світі тощо. Але, щоб все це було, треба

діяти в цьому напрямку, бо тільки діяння приносять результати, а не розмови.

При цьому треба розвивати позитивні риси характеру та звички. Треба

розвивати працьовитість, сильну волю, чесність, навчитися відповідати за

свої слова, діяння, постійно підтримувати саморозвиток, читати корисні

книги, не витрачати дарма свій час тощо.

Університет дещо сприяє досягненню моєї мети, бо дає базові знання

для професійного розвитку, хоча, насправді, все залежить від мене, як буде

досягатися мета мого життя. Тебе можуть дати всі знання, які дозволять тобі

стати професіоналом, майстром, але ти нічого не робиш, тому нічого не

отримуєш. Але я хотів би, щоб університет давав мені більше практичних

знань і навичок, щоб краще сприяло досягненню мети, бо життя більше практики, ніж теорії, бо результат з’являється завдяки практики, ніж

теорії, хоча треба мати в деяких випадках знання.

На сьогоднішній день в сучасні вищій освіті не вистачає саме

практичних знань, які працюють реально в житті, які приносять результат,

можуть прискорити твій розвиток чи до тобі. Ще є проблема в

тому, що студенти не розуміють, яку задачу реалізовує їхня професія, що

хочуть роботодавці, що студентам потрібно знати перед тим як працювати,

що їм не вистачає для роботи, як стати успішним тощо. І проблема в тому,

що студенти вирішують ці питання після навчання, а не під час навчання, а

могли б дізнатися з самого початку навчання, що їм, насправді, потрібно

знати, щоб стати успішним професіоналом і, тоді б не мали проблеми після

навчання на роботі, коли дізнаєшся, що ця теорія не працює, а ось це не

знаєш і так далі.

Асоціація випускників КРОКу – це об’єднання випускників, які зараз

працюють в різних напрямків господарства, при цьому ще в різних країнах

світу, тому ця організація, як раз, може дати практичні знання про те, якстати успішним професіоналом, для чого потрібна професія, чого хочуть

роботодавці. При цьому вони ще можуть розповісти які закони економіки

зараз працюють в України, які помилки не треба допускати, які професії

зараз потрібні. Навіть, роботодавці з асоціації можуть створити конкурс для

студентів КРОКу на вирішення проблеми в підприємстві. Той хто найкраще

вирішить цю проблему, той може отримати роботу в компанію. Життя – це

рух, чим більше робиш дії, тим більше отримуєш результати.

Якось так)))

Объяснение:

ОТЕЦ

Его имя — Григорий Александрович Гуковский. Он был известный учёный, на его лекции сбегались толпы... Но я пишу не об учёном, которого лучше, чем я, знают друзья и ученики, я пишу о своем отце и о той культуре отцовства, которой он обладал.

Такова была наша семейная традиция: воспитанием детей руководил мужчина. Правильно это или нет — не знаю. Но так сложилось. И для меня главным лицом всегда был отец.

Сколько себя помню, отец всегда работал. Зимой, когда я вставала впотьмах, у него давно горел свет — он сидел за столом. Или его уже не было: ушёл в университет читать лекции. Я завтракала сама и шла в школу с сознанием, что тоже иду на работу.

Постепенно я стала понимать, что он пишет с раннего утра за своим письменным столом. Про «Недоросль», про Крылова и Державина. О литературе XVIII века. Вот почему на его полках столько старых книг, которые мне разрешается трогать с непременным условием ставить на то же место.

Книги свои он любил самозабвенно. Я имела право их читать, но ни я, ни мать не допускались к священнодействию: отец всегда сам чистил книги. Два раза в год он с утра влезал на лестницу с влажной тряпкой и бережно протирал каждую книжечку.

Мы жили в деревянном доме. В комнатах печи были старинные, изразцовые: у меня голубая, у него — зелёная. Отец топил эти печи, сам чистил дымоходы. Когда я лезла за ним в трубу, он не отгонял, только переодеться. Он всё умел... Когда мой сын впервые влез на лестницу и сменил перегоревшую пробку, я почувствовала себя счастливой. До сих пор мужчина, не умеющий своими руками выполнить любую работу по дому, вызывает у меня брезгливое недоумение.

Отец чтил понятие дома, семьи. Семья — это был праздник. Дом вела, конечно, мать. Отец любил всё, что делала мать, и радостно подчинялся ей.

Я любила его без памяти — как отца. Но, кроме того, он был для меня идеалом мужчины. Знаю: он был некрасив, но понимаю женщин, которые до сих пор утверждают, будто он был красивый: это ученицы, те, кто видел его в работе. Он научил меня чувствовать себя женщиной: подвигал стул, всегда пропускал в дверь впереди себя; не помню ни разу, чтобы я, вернувшись из отъезда, не нашла у себя в комнате цветов...