Склади росповідь про те як школярі вітають свою вчительку

сьогодні в школі свято вчителя і день народження товариша. вчительку ми привітали букетом квітів і заспівали пісню про вчительку. а товаришу побажали всього найкращого і водили йому хоровод. він нас пригостив цукерками. от таке свято було у нас в школі.

Чужа мова, передана дослівно від імені того, кому вона належить, називається прямою мовою.

Слова, що вказують, кому належить пряма мова і як вона висловлена, називаються словами автора.

Пряма мова береться з обох боків у лапки.

Увага! В лапки беруться знак питання, знак оклику і три крапки. Крапка і кома виносяться за лапки. Проте, якщо є вже знак питання, знак оклику чи три крапки, то ні крапка, ні кома після них не ставиться.

1. “Мамо, — питаю, — то льони цвітуть?” А мати сміються: “То, — кажуть, — Дніпро”. — “А чого він такий синій?” — “Від неба”, — кажуть. (О. Гончар.)

2. “Який же ти мудрий!” — усміхнувся батько. Послухаю, пожурюся, у старих спитаю: “Чого, батьки, сумуєте?” (Т. Шевченко.)

Якщо слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставиться двокрапка, а якщо в середині або після неї, то виділяються комою й тире і пишуться з малої букви.

Якщо слова автора розривають пряму мову на межі двох речень, то після слів автора замість коми ставиться крапка.

Якщо слова автора вживаються в середині прямої мови й умовно діляться на дві частини, причому одна частина слів автора стосується першої частини прямої мови, а друга частина слів автора — другої частини прямої мови, то після слів автора ставиться двокрапка й тире, а друга частина прямої мови пишеться з великої літери (слова автора в такому випадку можуть належати або одній особі, або різним).

Веселе літо згасло. вересень зробився повноправним господарем у природі. незвично холодно стає вранці й уночі. лише вдень пригріває сонечко, немов намагається нагадати про літо. поля відпочивають після виснажливої тривалої праці. уже подарували господарям свій золотавий урожай садки. усюди відчувається прохолодний подих осені. сіре небо все частіше затягають низькі хмари. сіється дрібний дощ.  ліс стоїть сумний і мовчазний, здається, що він глибоко замислився. дуже скоро деревам доведеться геть роздягнутися, скинути своє важке вбрання, а згодом і підставити гілки хуртовині.  повільно кружляє в повітрі жовтогарячий листок. тонкі осички сумовито риплять на галявині, ще не зазнавши довгого передзимового сну. навкруги трухлявого пня скупчилися стрункі опеньки. їх дуже багато, і кожен із грибів так і проситься в кошик. горобина обвисла червоними розкішними гронами. листя липи з гострими почорнілими зубчиками здається вкритим тендітним оксамитом.  нещодавно зелена трава припала до землі. високо в небі роблять своє останнє прощальне коло запізнілі журавлі. вони ще раз нагадують нам, що прийшла осіння пора. журавлі відлітають у вирій і сумно курличуть.  у такі дні на якусь мить душу покриває світлий смуток. ми поринаємо в роздуми про сенс людського існування. усе це є ознаками того, що настала найкрасивіша пора року, яку оспівували художники, композитори, поети. настала золота осінь.