Ступені порівняння слів радісний та знайомий

радісний-радісніший, більш радісний - найрадісніший, найбільш радісний. знайомий - ступені порівняння не утворюються

*птахи* птахи-    клас  теплокровних  яйцекладних   вищих  хребетних  тварин , які пересуваються на  двох ногах , а їхні передні кінцівки перетворилися на  крила.  значна частина птахів щороку здійснює дальні  міграції, а багато нерегулярно кочують на короткі відстані.  багато видів мають важливе економічне значення для людини, здебільшого як джерело їжі, отриманої в результаті ведення  сільського господарства   або  полювання . деякі види, особливо  співочі птахи   і  папуги , є популярними  хатніми тваринами . птахи посі чільне місце в усіх сферах людської культури  — від  релігії   до  поезії   та  музики.  науку, що вивчає птахів, називають  орнітологією. загальновизнано, що птахи походять від  архозаврів   — підкласу  плазунів , що панував у  мезозойську еру.  тахи поширені на  земній кулі  практично повсюдно.  однією з головних особливостей птахів порівняно з іншими групами  хребетних   є здатність до  польоту ..

Кожен із нас повинен знати історію свого народу, своєї держави. освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього. для народу його історія – це не просто минуле, це його душа. хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю на ній називають священною; чому вінок і писанка мають таке глибоке символічне значення для нашої культури; чому наша мова послуговується літерою «ї», якої немає в жодній іншій мові світу? той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо.майбутнє. в цьому слові є своя неприхована таємничість. кожен із нас проживає своє життя так, як вважає за потрібне, але все ж таки усвідомлює – без минулого немає майбутнього. а що ж для нас є минулим? славне буття наших пращурів, закрита і понівечена наша історія за часів радянської влади чи, може, не така вже далека історія нашої незалежної держави? що з цього ми маємо пам’ятати і чи мусимо? наша пам’ять – дивовижний інструмент. дещо ми забуваємо майже одразу, а дещо впивається в нашу душу настільки глибоко, що позабути це здається неможливим. ми кажемо: «я не забуду цього ніколи» насправді не знаючи, чи не зітре якась майбутня подія попередньої. і не тому, що людина така забудькувата істота, а тому що тут спрацьовує одвічний закон: ми віримо лиш у те, в що хочемо вірити; ми пам’ятаємо лише те, що хочемо пам’ятати. і нема тут несправедливості, не звинуватиш тут когось у байдужості – є лише людська пам’ять, яка не може тримати у собі все, як не крути. нам легше забути, ніж пам’ятати.  наше минуле – це досвід. досвід, який ти переймаєш у своїх батьків, дідів, у свого народу. і якби ми не мали цього досвіду, то чи змогли б жити без помилок? хіба таке можливо? ні. не були б зроблені тисячі відкриттів, бо вчені-сучасники не мали б інформації від своїх попередників, ми б не мали звичаїв, традицій, менталітету, форм поведі ми б не мали історії! а як писав о. довженко: «народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців». ми живемо у непростий час. в час, коли гроші важливіші за моральні цінності, коли аморальність стає нормою життя. і, здається, ніщо не може зупинити цього руйнівного колеса. про яку пам’ять славного минулого можна казати, якщо ми забуваємо очевидні речі: любов до батьківщини, пошану до старших, цінність і красу рідної сьогоднішня молодь, як приклад, не знає і не хоче знати історію держави, у якій живе. таке враження, ніби сучасні юнаки і дівчата переконані в тому, що теперішнє це не запорука минулого, а просто те, що приходить само по собі.