Продовжити текст-лелеченя залишилося одне.ненадовго вистачило йому їжі. сиділо голодне. чекало маму. а вона більше не прилітала. і тоді я іть пліз

Ія заплакав. я швиденько збігав додому та приніс   їсти. воно наїлося і вже не кричало так ненаситно. воно було ще таке маленьке та бідненьке. я захотів його забрати до себе додому. і ми пішли з ним удвох додому, ми були як справжні друзі. я назвав лелеченя петриком. я його годував, доглядав за ним, вигулював та дуже полюбив. і ми все моє дитинство провели разом. а коли наступала зима я забирав його до хати.

У кожного з нас виникають ситуації, коли ти відчуваєш себе слабким та потребуєш до Причиною цього можуть бути хвороба, втрата близької людини, сварка, непорозуміння та навіть неможливість сприйняти новий матеріал на уроці. Я вважаю, що сильніші люди, які мають більше можливостей, повинні допомагати тим, кому це необхідно.

Бути милосердними - це дуже легко. До того ж, після гарного вчинку на душі стає приємно та спокійно. Якщо ти відчуваєш сили у собі, тоді дій, не сподіваючись на віддачу. Допомагати слабшим потрібно завжди, адже завдяки цьому наш світ стане кращим та добрішим. Робімо хороші справи, адже цього вартий кожен!

слово… буденність і значущість. простота і таїна. звичайність і магія. і це все вміщається у слові. мабуть, коли створювалась мова як засіб спілкування, людство ще не усвідомлювало до кінця силу слів.

бо якось би убезпечило себе від його смертоносної дії. слова зради, підлості вбивають щось значуще, що існує в людині заради добра і милосердя.

щастя і горе, радість і смуток — усе може бути в одному слові. і єдина залежність від контексту вимовлених слів та від почуттів, що в цьому слові.

«яке щастя! » — і руки простягнені назустріч синочкові, який тупцяє по зеленому моріжку, усміхнені звернені до матусі, до всього доброго світу, до людей, які ще не встигли для цього маляти зробити нічого злого і підступного. це все ще попереду, а сьогодні — зелений моріжок, лагідні руки мами, барвисті метелики, що розважають і бавлять маленьку людину.

«яке там щастя! » — і зболені очі старенької жінки опущені донизу, до долоні, що простягнена за милостинею. роки прожиті.

доля не була ласкавою, багато довелося пережити: відривала від себе останній шматочок, економила кожну копійку, аби дітям було добре, щоб вони жили краще, ніж батьки. і ось… рідні діти відцурались, кажуть, що в них теж не вистачає грошей, що треба до зими встигнути ремонт у квартирі зробити, тож до матері вони не наїздяться, не вона одна бідує: он скільки таких пенсіонерів.

але ж тим пенсіонерам (кого вона знає) хоч інколи діти , а то й забирають до себе, щоб доглядіти до смерті. але це в інших, а в неї… тепер ось — доводиться просити на шматок хліба, соромно й очі підвести, бо тяжко працювала весь вік, а на пенсію, виходить, і не заробила.

«а щоб тобі щастя не було! » — і злобно перекошений рот, люттю налиті очі1. страшно в такі очі зазирнути, бо повіє від такого погляду таким мороком злоби й ненависті, що аж кров у жилах застигне. і слово в устах такої людини звучить зловісно й страшно. найтемніші закутки відкрилися в душі й вихлюпнулись назовні через слово, боляче зачепивши когось із ближніх.

слово одне, а бач, що воно може. та все ж людина придумала слова не для зла, не для нападу, а для добра і взаєморозуміння. тому, коли почуєш щось недоброзичливе, то знайди відповідник доброго слова, і злоба, як хвороба, відступить.

шануй і бережи добре слово на всі випадки життя, і добро, створене тобою, тобі ж і повернеться, а на землі ще однією доброю людиною стане більше.