15. випишіть форми, у котрих неправильно поєднано іменники з числівниками, попередньо виправивши їх. тридцять два голубця, вісім з половиною кілограмів, між першим і сімнадцятим лютим, сорок три харків’янина, десять страв, три додатки, півтора аркуша, сім склянок, чотири зошита, шість кілограм, три книжки, два львів’янина, двадцять чотири сини, півтора метра, півтора гривні, семеро козенят, сім олівців, три брата, чотири шматка, шістдесят чотири українця, одинадцять ів, три громадянина, дев’ять пунктів, із восьмим березням, два зуби, тринадцять років, чотири зубці, двадцять два болгарина, три професори, двоє малят, тридцять три портрета, чотири цілих п’ять десятих відсотків, чотири рушника, сім цілих п’ять десятих кілограма, вісім квитків, троє дівчат, чотири літри, вісім днів, півтора куплета, з двадцять четвертим серпня, сімдесят два слухачі, двадцять чотири ійці, сорок три канали, п’ять з половиною років, півтора порції, дев’ять з половиною тижнів, два киянина, чотири з половиною ложки, три грузини, п’ятнадцять з половиною відсотків, три іванофранківця, двадцять два поверха, п’ятдесят дві пари штанів.

Звичайно, моя улюблена пора року - це літо. літо для мене - це пора дач. у нас немає села, тому по вихідним ми з родителями відпочиваємо на дачі. так щосуботи й неділю доводиться проводити за збиранням своєї ділянки, батькам. це буває нудно, але зате потім приємно дивитися на те, що ти зробив своїми руками. наприклад, цим летом я зробив і допоміг вставити в землю дуги для нашої теплиці. у ній ростуть зелені помідори, яких нам вистачить ще на всю зимуи, звичайно, літо - це час для прогулянок по лісі. зимовий ліс теж гарний, але ходити по ньому складно - сугоби. та й швидко він набридає взимку. улітку - зовсім інша справа. якщо виїхати з міста і їхати півгодини на машині, то можна потрапити в місце, де живуть теперішні дикі звірі (і, ще, грибники). я не дуже люблю гриби, тому в основному бігаю по лісі, намагаючись розшукати чергова тварина. найчастіше зустрічаються білки - вони дуже допитливі. звичайно вони сидять (або «коштують», як зрозуміти, коли в них чотири лабети? ) головою долілиць на стовбурі дерева, дивлячись на мене двома своїми чорними випнутими очами й злегка відкривши рот, з якого визирають зубки. у цей момент вони дуже забавно. я дуже хочу словить одну з білок і оселити її в нас будинку - упевнений, батьки дозволять. але по деревах я лажу повільніше, ніж вони, а між деревами вони рухаються дуже шустро - я не встигаю встежити за ними навіть поглядом. видимо, знають, що отут вони можуть бути піймані зате влітку можна легко словить їжачка. особливо якщо залишитися з ночівлею в лісі. він ходить і пихкає, його чутно. мама боїться таких звуків звідкись через межі намету, а я не боюся. потрібно просто взяти рушник, накинути на їжачка, і потім його можна брати в руки. їжачок - це, напевно, самий забавний звір на планеті. коли він сворачивается в клубок, починає на тебе фуркать і ображатися - так і хочеться його погладити. але якщо погладиш - тоді рани гояться дуже довго. а ще погано те, що їжачка не можна взяти до себе додому - я намагався. вони дуже недобре пахнуть, виявляється, ці їжаки. та й дресируванню зовсім не пі, і навіть на ім'я своє не відгукуються, як ти їх не вчи. але, у кожному разі, і їжаки, і білки, і море, і ріка, і наша дача - це все літо. і за це я його люблю.

Моя родина пишається нашим фруктовим садом. його садили кілька поколінь нашого роду. сад підступає до будинку — теж дуже старого. у вікна вишневі дерева. можна дотягтися рукою з вікна і нарвати жменьку вишень. в інше вікно скребеться яблунька. є в нашому саду грушеві, абрикосові, сливові дерева. коли вони цвітуть, у кімнату ллється не тільки аромат, але й світло. у саду привілля бджолам, метеликам, не кажучи вже про птахів.  у я підійшов до яблуні, де був прикріплений ще один новий пташиний будиночок. виявилося, що і він став заселений. от чудеса! я поспішив з радісною звісткою додому. а в обід ми накрили просто в саду стіл і влаштували маленьке сімейне свято на честь прильоту шпаків.    нашому саду вже давно оселилися шпаки. шпаківні для цих співучих перелітних птахів робив мій дід, коли сам був не набагато старший мене. вони потемніли від дощів і часу й постаріли. от і вирішили ми з батьком зробити нові шпаківні. кілька днів стругали, пиляли, збивали дощечки. вийшли ладні житла для шпаків. квапилися закріпити їх на дереві до прильоту птахів. старі шпаківні зняли й поклали в сараї. йшли дні, у сусідських шпаківнях уже щосили господарювали пернаті, а наші пустували. "напевно, ми щось не так зробили", — міркували ми з батьком. я часто виходив у сад і з надією дивився на шпаківню. одного разу якийсь шпак присів неподалік від будиночка на гілці. здається, до нього от-от прилетить подруга, і вони займуть житло, що пустує. однак шпак посидів і полетів хтозна-куди. "а що коли ми повернемо на місце старі шпаківні? " — звернувся я до тата. він погодився зі мною. і незабаром у цих шпаківнях закипіло життя: там щосили господарювали шпаки. нові будиночки теж залитися. ми вже не чекали, що в них хтось оселиться. одного разу я випадково кинув погляд на нову шпаківню і зупинився як укопаний: відтіля доносилися голоси шпаків! вони то вилітали зі свого житла, то поверталися.