Зробити синтаксичний розбiр речень, будь ласка, буду вдячна: юнiсть в iнших завше загадкова. над бiлим свiтом-бiлий снiг. яка висока i густа трава!

1.юність-іменник; в-сполучник; інших-займеннки; завше-прислівник,загадкова-прикметник.2над-прийменник; білим-прикметник; світом-іменник-білий-прикметник; сніг-іменник.3.яка-частка,або прислівник(одне із них),висока-прикметник; і-сполучник; густа-прикметник; трава-іменник.

Суспільство змінюється так швидко, що починає здаватися: немає у світі нічого тривкого. дійсно, що може зцементувати нас, людей, таких різних – багатих і бідних, розумних і дурних, нещасних і щасливих – у спільноту, яка в змозі існувати і розвиватися? що, крім спільного простору й часу, з'єднує сучасних громадян україни? щоб відповісти на це досить складне запитання, звернімося до історії нашої держави. кого тільки не носила наша багатостраждальна земля, яких тільки зажерливих чужоземців! та коли наставав час боронити україну, наші предки, освячуючи ножі на помсту, молилися, і мова тих молитов була українською, споконвічною. саме мова єднала людей, надихала праведним гнівом їхні серця, вела на бій і перемагала разом з ними.кожен із ворогів україни – і це було загальним правилом – починав знищення українського народу із намагань викорінити його національну мову. так робили, наприклад, польські шляхтичі, царські чиновники, радянські партійні лідери. отже, сьогодні ми з легкістю можемо впізнати запеклого ворога нашої батьківщини. звичайно, це той, хто з ненавистю та заздрістю вслухається в чарівні звуки нашої мови.де ж витоки цієї сили, цієї джерельної чистоти, цієї щедрості та милозвучності? чи там, де пишуться рядки уславленого шедевра давньоукраїнської літератури «слова о полку ігоревім» ? чи там, де складає безсмертну «енеїду» веселий геній іван котляревський? а може, там, де василь стус ронить прокльони катам українського народу? витоки завжди знаходять велике й пряме річище. джерельця мови зливаються в могутній потік, що ладен перетнути цілі світи, як тільки потреба в цьому з'явиться.дійсно, коли чуєш українську мову, згадуєш про дім, матір, рідне село, де коріняться цілі розпорошені роди сучасних городян. а як нагадати їм про те найглибинніше, що виплекало їх душу – про мову? найчастіше в пригоді стає пісенне слово: адже почути українську пісню, де бринять шаблі та дзвони минулих епох, де не висихають жіночі сльози, і не розчулитися – неможливо. на пам'ять приходять напівзабуті зачудовані рядки: кроковеє колесо, колесо  вище тину стояло, іще, як не українським словом казати правду народові, що чекає на омріяне щастя? якою іще мовою проголосити на весь світ про божу любов до людей, про земне кохання, про степ, море і сонце, якими так щедро наділено нашу батьківщину? що можемо зробити ми, молоді українці, задля збереження, розповсюдження, зміцнення рідної мови? мабуть, не лише добре вивчати її в школі. час вимагає від нас стати благородними лицарями української мови, тобто тими, хто не просто спілкується нею, але й годен творчо й змістовно творити її на користь майбутніх поколінь.

Суспільство змінюється так швидко, що починає здаватися: немає у світі нічого тривкого. дійсно, що може зцементувати нас, людей, таких різних – багатих і бідних, розумних і дурних, нещасних і щасливих – у спільноту, яка в змозі існувати і розвиватися? що, крім спільного простору й часу, з'єднує сучасних громадян україни? щоб відповісти на це досить складне запитання, звернімося до історії нашої держави. кого тільки не носила наша багатостраждальна земля, яких тільки зажерливих чужоземців! та коли наставав час боронити україну, наші предки, освячуючи ножі на помсту, молилися, і мова тих молитов була українською, споконвічною. саме мова єднала людей, надихала праведним гнівом їхні серця, вела на бій і перемагала разом з ними.кожен із ворогів україни – і це було загальним правилом – починав знищення українського народу із намагань викорінити його національну мову. так робили, наприклад, польські шляхтичі, царські чиновники, радянські партійні лідери. отже, сьогодні ми з легкістю можемо впізнати запеклого ворога нашої батьківщини. звичайно, це той, хто з ненавистю та заздрістю вслухається в чарівні звуки нашої мови.де ж витоки цієї сили, цієї джерельної чистоти, цієї щедрості та милозвучності? чи там, де пишуться рядки уславленого шедевра давньоукраїнської літератури «слова о полку ігоревім» ? чи там, де складає безсмертну «енеїду» веселий геній іван котляревський? а може, там, де василь стус ронить прокльони катам українського народу? витоки завжди знаходять велике й пряме річище. джерельця мови зливаються в могутній потік, що ладен перетнути цілі світи, як тільки потреба в цьому з'явиться.дійсно, коли чуєш українську мову, згадуєш про дім, матір, рідне село, де коріняться цілі розпорошені роди сучасних городян. а як нагадати їм про те найглибинніше, що виплекало їх душу – про мову? найчастіше в пригоді стає пісенне слово: адже почути українську пісню, де бринять шаблі та дзвони минулих епох, де не висихають жіночі сльози, і не розчулитися – неможливо. на пам'ять приходять напівзабуті зачудовані рядки: кроковеє колесо, колесо  вище тину стояло, іще, як не українським словом казати правду народові, що чекає на омріяне щастя? якою іще мовою проголосити на весь світ про божу любов до людей, про земне кохання, про степ, море і сонце, якими так щедро наділено нашу батьківщину? що можемо зробити ми, молоді українці, задля збереження, розповсюдження, зміцнення рідної мови? мабуть, не лише добре вивчати її в школі. час вимагає від нас стати благородними лицарями української мови, тобто тими, хто не просто спілкується нею, але й годен творчо й змістовно творити її на користь майбутніх поколінь.