Украинский язык 4 класс сделать 1.добери до них антонiми. день- боягузтво весна горе багатство ненависть склади три речення з дiбраними iменниками. визнач вiдмiнки цих iменнiкив. 2.утвори словополучення, розкривши дужки. склади й запиши з ними речення. визнач вiдминки iменнiкив. зварити без (силь), розпалити в (пич), повернутися з (подорож), дивуватися високий (вражайнисть

1.добери до них антонiми.  день  - ніч боягузтво - сміливість весна - осінь горе - радість багатство - бідність ненависть - кохання. склади три речення з дiбраними iменниками. визнач вiдмiнки цих iменнiкив. від ненависті до кохання один крок. (р. в.) сьогодні зоряна ніч.(н. в.) вересень - перший місяць осені. (р.в.) 2.утвори словосполучення,розкривши дужки. склади й запиши з ними речення. визнач вiдмінки iменників. зварити без солі (р. розпалити в печі (м. повернутися з подорожі (р. дивуватися високій врожайності (д.

Янезнаю чи підійде. сьогодні на території  україни проходить неоголошена війна.ці ьбої точатся з нашими побратимами росіянами,які стали для нас ворогами.за цілий рік ми втратили кілька тисяч людей,кі боролися за незалежність україни а ще стільки ж пропали безвісти і потрапили в полон. та люди які сьогодні прийшли до влади нічого з цим не роблять.український  люд надіється на те  що може через рік чи два усе втихне і на укріїні буде мир.також виникли фінансові проблеми.проста людина на свою зарплату не взмозі прогодувоти свою сімю.ціни перевищують свої норми.ривня обезцінилася.         та український народ сильний,він вірить,надіється що україна буде незалежною державою.надія померає останньою.слава україні!

Козакові і смерть, і рани не дивина. якби він довго опла­кував загиблих друзів та панькався з кожним слідом шаблі на власнім тілі, то вік не мав би часу не те що бити ворога, а навіть з’їсти та заспівати пісні. подужчав вітер, і веслярі, поклавши весла в чайки, взялись похмуро до сухарів та риби. орендарен-ко віддав стерно сусідові, ще кремезному, хоча й підтоптано­му, діду щириці й гукнув, аби усі почули: —    а що, панове молодці, поопускали вуса, мов ті соми на березі? ! злякались турків? —    шкода хлопців…—    це тільки перший бій. і перші втрати… — мовив отаман журно. — ніхто не знає, хто з нас повернеться й побачить не­ньку січ… але хіба нам вперше дивитися кощавій в хижі очі й орати синє море? ! — підвищив голос, немов підтяг струну.— хай бусурмани журяться, ждучи страшної помсти…— схопила б їх запупиця! — додав щириця. невдовзі, дивлячись то вдалину, то на вітрила, січовикипомітили тривожні зміни. мов білогриві коні, по морю бігли хвилі, сховалося у сірім мреві сонце, і вітер дужче й дужче зри­вав зі щогл полотнища.—      тимоше, буря буде,— сказав непран отаманові.—    то турки дмуть з очакова, щоб поспішали ми до султа­на в гості…—    чи до шайтана в зуби.—    у нього й так завізно. поки розмістить бусурманів, пос­ланих сьогодні в пекло, то ми босфор пливли останніми. попереду, неначе біла хмара, роз­кинувши широко крила, летіло біля трьохсот вітрильників.  такої сили чайок ще не виходило в козацьке чорне море. доб­ряче, видно, розмахнувся тарас трясило на варшаву, коли послав такий удар стамбулу. це хвилювало непрану душу, ті­шило, що рідний край зведеться і скине пута. він милувався нестримним бігом чайок, невпинним плеском весел, глухим бринінням снасті, що в ньому ледь уловлювався суворий голос думи, ще не народженої, ніким ніде не співаної, але вже існу­ючої, неначе воля, якої жде вкраїна і за яку вони прорвалися на цей безмежний простір.на море швидко й густо лягала чорна ніч. із байдака хмель­ницького передали всім чайкам: не зупинятись на ніч, не від­ставати, а йти щосили до босфору. неначе привиди, човни щезали в темряві, у гулі й свисті вітру… ставало смутно від са­моти, від мороку, від шурхоту вже ледве видних хвиль. нарешті все покрила важка пітьма. ні місяця, ні зір у небі, ні вогника у всьому світі. байдак і темрява. навальний дужий вітер і стугін моря, схожий на… ні, він ні з чим не схожий, цей голос моря, йому немає рівних! розкотистий, величний, мото­рошний, він ошелешує того, хто вперше почує бурю, й проймає душу холодом тому, хто вже раніше спробував нічного ґерцю з морем. вода кипить, розгойдується, неначе тісно їй у вели­чезній чаші, неначе хтось, іще могутніший і невблаганніший, безжально тисне, гонить її у невість із берегів, межи яких їй так спокійно й зручно. розбурхана, до дна стривожена, вона сліпа й нещадна в своєму жасі й натиску, в своїй безмежній силі.