Прочитайте речення вголос. орієнтуючись на інтонацію, поставте, де треба, тире. 1. тягнеться до сонця соняшник крислатий, як до тебе.серце, стороно моя. (в. сосюра.) 2. найбільший прояв геніальності в засіяній ниві. (о. довженко.) 3. назустріч хлопцям іскор водопад. (м. бажан.) 4. душа його прохала волі; молоді сили простору. (панас мирний.) 5. як жити весь вік на колінах, то краще грудьми на штики. (б. олійник.) 6. земля не може жити без сонця, а людина без щастя. (м. стельмах.)

1. тягнеться до сонця соняшник крислатий, як до тебе,  серце,- стороно моя. (в. сосюра.) 2. найбільший прояв геніальності -  в засіяній ниві. (о.  довженко.) 3. назустріч хлопцям -  іскор водопад. (м. бажан.) 4. душа його  прохала волі, молоді, сили, простору. (панас мирний.) 5. як жити весь вік  на колінах, то краще -  грудьми на штики. (б. олійник.) 6. земля не може  жити без сонця, а людина -  без щастя. (м. стельмах.) 

Якщо щось не сподобається, підправте.   в одному селі жив собі хлопчина. а звали його вольдька.  все б нічого, дитина як дитина, тілько брехав він - завжди і всюди. говорила йому мати: "не бреши, синочку, бо один раз повірять а на другий  ні, і залишишся ти в біді! зрозумів? " скільки разів йому так не говорили, стільки разів він погоджувався і далі брехав.   от, одного разу, сидів володька на баштані і їв кавуни. птахи співають, ніхто не чіпає, ну просто насолода. "о," - подумав він - "а може  сказати діду ромі, що тут вовк бродить? чудова ідея, буде так смішно! " і позвав володя, що є тільки голосу: - діду романе! тут вовк! - дід вскочив, узяв рушницю, і побіг до володі. хлопчина сміється, а дід   лютує.   ось пройшов тиждень, знову володя сидить на баштані. аж раптом гульк! із-за кущів вовк вийшов! страшний такий, великий, волохатий. хлопець як закричить:   діду романе! тут вовк, справжній! - а дід сидить, нічого робити не збирається. тим часов вовк підійшов до хлопця, і з`їв його.   ось і висновок, не треба брехати, бо перший раз повірять, а на другий залишуть.

Запорозькі козаки   вважали  святу покрову  своєю покровителькою. це свято мало подвійне значення: під покровом богородиці запорожці не боялися ні ворожого вогню, ні грізної стихії, ні морської бурі. під покровом прісно діви козаки свято виконували головний девіз свого життя – захист православної віри. на запоріжжі була козацька церква святої покрови. існує переказ, що після зруйнування запорозької січі у 1775 році козаки, які пішли за дунай, взяли з собою і образ пресвятої покрови