Твір-опис шкільного предмета ручка, пенал, лінійка, гумка або олівець.

Вмене є улюблена ручка. вона білого кольору,без ковпачка.у середині чотири ампулки.синя,червона,чорна та зелена.на неї ще надіта гумка,щоб не натирати пальців.я бережу свою улюблену ручку. не гризу її та не ламаю.ручка дуже потрібна мені у навчанні.це мій вірний друг .

1)  н.в.дев'ятсот вісімдесят сьомий       р.в.дев'ятсот вісімдесят сьомого       д.в.дев'ятсот вісімдесят сьомому       зн.в.дев'ятсот вісімдесят сьомий(сьомого)       ор.в.дев'ятсот вісімдесят сьомого     м.в.на дев'ятсот вісімдесят сьомому2)  н.в.  шістсот п'ятдесят чотири       р.в.  шістсот п'ятдесяти чотири       д.в.  шестистам п'ятдесяти чотири       з.в.  шістсот,шестисот п'ятдесятьох чотири       о.в.  шестмистами п'ятдесятьма чотири     м.в.  на шестистах п'ятдесяти чотири3) н.в.  триста двадцять одна      р.в. трьохсот двадцяти одного    д.в. трьомстам двадцяти одному      з.в. триста двадцять одна    о.в. трьомастами двадцятьма одним    м.в.  про трьохстах двадцяти одному

Спочатку хочеться зазначити, що багато творів тарас шевченко присвятив описам рідної природи. він був справжнім патріотом, а тому любив свою країну понад усе. і, звісно ж, не міг залишитися байдужим до її краси. у поезії «над дніпровою сагою» природа живе своїм власним життям. вона ніби оживає перед поетовим оком, набуваючи людських рис. читаючи цей вірш, я ніби бачу бурхливий дніпро, який біжить у далечінь, а по його берегах розкинули віти пишні дерева: над дніпровою сагою, стоїть явор меж лозою, меж лозою з ялиною, з червоною калиною. старий явір поет порівнює із козаком, що у самоті й посивів: стоїть старий, похилився. мов козак той зажурився. що без долі, без родини, та без вірної дружини… інші ж дерева, навпаки, порівнюються із молодими дівчатками, у яких ще попереду ціле життя, а тому вони безжурні й сміхотливі, співають пісень й не думають ні про що погане: а калина з ялиною та гнучкою лозиною, мов дівчаточка, із гаю виходжаючи, співають… мені здається, що поет дуже влучно порівняв шелест листя із співом. саме таке порівняння підсилює враження, ніби природа справді оживає. узагалі, настрій цієї поезії досить веселий та бадьорий. природа, яка в ньому змальована, ніби розцвітає яскравими барвами в кожному рядку. зовсім інше враження справляє уривок з поеми «княжна» — «зоре моя вечірняя». увесь вірш нагадує ліричну пісню або колискову. природа, яка постає перед очима читача, набуває якихось казкових, чарівних рис. кожний рядок ніби віщує щось недобре. це враження підсилюється образами нехрещених дітей та вовкулаки, а також криками сичів: а на вітах нехрещені діти. яку полі на могилі вовкулак ночує, а сич в лісі та на стрісі недолю віщує… природа у вірші ніби відпочиває від денної суєти: сонечко сідає за гори, дерева розпускають віти на води дніпра, лише сон-трава розпускається вночі й цвіте чарівливим цвітом: як широка сокорина віти розпустила… а над самою водою верба похилилась; аж по воді розіслала зеленії віти… тарас шевченко досить оригінально відобразив красу рідної природи-неньки у своїх поезіях. складається враження, що природа справді оживає. я вважаю тараса шевченка справжнім митцем рідного слова. кароче шось там вибири! =)