Допомжіть написати твір на тему професія художника

Уп'ятнадцять - сімнадцять років, ймовірно, складно вибрати ту, неповторну професію, якій потім віддаси довгі роки  життя, будеш удосконалювати свою майстерність. але мені пощастило, я з раннього дитинства знала, що буду художником. мої дід і брат  - художники. я люблю спостерігати за їх роботою. дід -живописець , а брат- графік. я ще не вирішила, чим буду займатися, мені подобається  декоративно-прикладне мистецтво . я сама виготовляю шкатулки, а потім розписую їх чарівними візерунками або нехитрими сценками з народного життя. приваблює мене і монументальний живопис фрески в храмах. ці величні творіння пережили століття і тепер можуть багато  розповісти   нам про своїх творців, їх геніальності і майстерності. цей  художник   любив літо - в його палітрі яскраве різнобарв'я, що не тьмяніє століттями фарби. а тут працював аскет, лінії його малюнка скупі і бездоганно точні, немає зовнішньої красивості, але вони сама досконалість, декількома штрихами створюють цілий світ. приваблює мене і  робота  театральних художників-декораторів, їх майстерність не перестає вражати і захоплювати. ось на сцені з'являється зарослий стародавній сад,  озеро   з лебедями, стародавній  замок   або весела сільська вулиця. все це створили вмілі і талановиті руки професійних художників. але, щоб стати майстром, треба дуже багато працювати, виробляти свій  стиль , а інакше й не варто братися за таку складну і прекрасну роботу. сподіватися, що тебе осінить, і ти раптом станеш знаменитим - не вийде. треба щоденно працювати, відточувати свій стиль і майстерність, тільки тоді чогось зможеш досягти. але спочатку треба визначитися. а це дуже складно, хочеться спробувати себе у всьому. батько каже, що я . а я шукаю свій шлях, щоб вибрати його, не пошкодувати потім і досягти майстерності в професії. а інакше і нічого починати.  посередністю   бути не хочеться.

по сивих водах небес плив  місяць. наче обгорнутий блискучою фольгою, він розливав по нічному небу хвилі м'якого проміння, і тихо слав холодне світло донизу, й під тим широким і байдужим усміхом усе набрало якихось легких і неначе нереальних обрисів. полегшали будинки, здавалися не такими громіздкими; обличчя людей стали вродливіші й таємничіші; гілля дерев, опушене молоденьким листям, особливо переблискувало й пахло. мовчазна і велична стояла софія — у місячному промінні рівно, спокійно світились її бані.

ішов по нічних, безлюдних місяць у небі побільшав і пояснішав, безмежні потоки блідого світла затопили місто. і місто стало тихе, замислене, вродливе якоюсь особливою весняною вродою. ще ясніше й величніше світилися бані софії, її споруда наче була символом єднання цього прекрасного світу, цієї весни з голубим єднанням ночі, з поодинокими мерехтливими зорями

Уже на порозі затишної оселі моєї бабусі я вловлюю запах пиріжків. ох, ці пиріжки! вони такі смачнючі! ми всі її онуки тільки й мріємо скоріше приїхати до неї в гості на пиріжки. бо її пиріжки, на наше переконання, — це неперевершений кулінарний витвір мистецтва. бабуся знає, як ми полюбляємо її пиріжки, тому завжди до нашого приїзду намагається приготувати чималенько.  мені приємно спостерігати, як бабуся готує цей неповторний виріб з неземним смаком. спершу вона готує запарку з молока, борошна, цукру та дріжджів.