Твір - роздум "дружба - найцінніший скарб"

На мою думку без дружби життя було б нецікавим і не веселим.і для мене дружба- це дуже важливо,я кожного дня розмовляю з друзями.ми дуже часто обмінюємося інформацією яку отримали самі.я люблю проводити час зі своєю найкращою подругою ми ходимо в кінотеатер, на шопінг,розмовляємо в інтернеті,ємо з ім завданням.в нас дуже дружній клас ми майже не сваримось,ємо один одному,часто робимо вечірки.для нас навіть класний керівник є другом він веселить нас коли ми сумуємо.тому дружба-це найцінніший скарб! дружіть і веселіться! вибач якщо є помилки,думаю ! бажаю успіхів!  

    школа еще совсем пустая. непривычно тихо. я быстро поднимаюсь на третий этаж и подхожу к окну. сегодня я пришла раньше, потому что мы с мариной дежурные. но она почему-то опаздывает. проходит десять минут, и коридоры наполняются веселым шумом. звенит звонок, и все расходятся по своим классам.         в кабинет входит наш учитель . он рассказывает нам о героических подвигах древних римлян и греков. это захватывающе интересно!         на первой перемене у нас зарядка, которую проводят старшеклассники.         впереди еще четыре урока. среди них мой самый любимый — . сегодня я узнала, как нужно ориентироваться на местности. теперь можно смело отправляться с друзьями в поход — не заблудимся. так на каждом уроке мы изучаем что-то интересное, узнаем много нового и полезного.         окончились уроки. куда пойти? как много нужно успеть сделать! хочется сходить на выставку цветов, поиграть с младшей сестрой. но сейчас я спешу на тренировку, где меня ждут теннисная ракетка и мяч. тренер снова будет учить отрабатывать удары и совершенствовать технику игры. возможно, скоро я поеду на показательные соревнования. а после тренировки я спешу домой, ведь сколько уроков нужно успеть выучить. свободного времени почти не остается, но я рада, что день был плодотворным и я не потратила время зря. 

Узапорожців існував гарний звичай:   біля всякого статечного козака мав бути хлопець-підліток. ті хлопці звалися джурами. джура доглядав коня та зброю свого названого батька-запорожця, ходив разом із ним у походи й навіть у битвах ставав йому в пригоді, набивав рушницю, викрешував вогонь на люльку та приносив пити.                таким хлопцям доводилося зазнавати багато всяких пригод та небезпеки. через те, доходячи парубочих літ, вони ставали найзавзятішими козаками.                знаючи такий січовий звичай, запорожець петро рогоза, почувши, що його батько й мати в україні померли, а брати демко, гнат та василь лишилися без притулку, привіз їх усіх на січ. демка він приписав до куреня козаком, бо йому пішов уже двадцятий рік, тринадцятирічного гната віддав за джуру до полковника. меншого ж брата василя, якому минуло лише десять літ, вирішив віддати на послуги кухарям, аж поки підросте.                незабаром козацтво подалося дніпром на чорне море. з військом пішли демко та гнат.                січ немов заснула або вимерла. поміж куренями тинялися тільки немічні діди. більшість кухарів теж пішла за військом, а ті, що лишилися на січі, не мали для кого варити страви.                василь вештався біля січових окопів. бо ж навкруг січі були глибокі  рівчаки, а понад рівчаками високі земляні вали, обплетені лозою, щоб не обсипалися. на північ од січового майдану височіла башта. з неї, як на долоні, було видно безкраї зелені плавні, що запорожці називали великим лугом. по тих плавнях сріблом виблискував дніпро з притоками – річками скарбною й підпільною. річки підбігали до самої січі.                василь побачив затоку, а в затоці човни. він побіг з високої гори до затоки, жваво вскочив у каючок, одв’язав його від верби й відіпхнув од берега. весло було для хлопця важкеньке, але він, узявши його за середину, спромігся закласти в уключину й почав гребти.                човен потрапив на бистрину. його підхопило, мов трісочку, й понесло понад берегом. василь почав гребти дужче, але човен крутився, бився об верби, що росли у воді вздовж берега. течія вирвала хлопцеві весло з рук. човен несло все швидше. от уже й січ зникла з очей, і тільки один золотий хрест над церквою, сяючи понад деревами, показував, де вона лишилася.                на щастя, василеву пригоду побачив старий запорожець очерет, що з каюка нижче січі. він наздогнав хлопцевого човна, причепив до свого й потяг до берега.                 довідавшись, що василь нудьгує в січі без братів, старий ів його, привів до свого куреня, подарував вудку й з того дня почав брати хлопця з собою . (за  а. кащенком.) (351 сл.)