Сочинение на тему краiна у которой я живу

Страна, в которой я живу, называется россией. россия – простое и в то же время необыкновенное, удивительное слово. оно таит в себе огромное количество информации. во-первых, россия богатая страна. одно из богатств – это природа: обширные степи, урожайные поля, великолепные леса, заливные луга, глубокие озёра, прекрасные реки и моря, ценные животные и растения. это, конечно же, полезные ископаемые: нефть, газ, уголь, золото, цветные металлы. это фабрики, заводы и комбинаты, техника, космические станции. это и люди, живущие на нашей земле: умные, талантливые, хлебосольные. я люблю свою страну, потому что здесь живу, родилась, здесь живут мои родные и близкие, друзья и подруги, люди, которым я небезразлична, здесь жили мои предки, будут жить мои потомки. моя любовь к   своей прекрасной стране началась не с большого, а с малого – с любви к своему селу, к своему дому. с любви к   малой родине.можешь заменить на украину и т.д.

Явважаю, без дружби життя неповноцінне, тому що друзі є невід’ємною частиною нашого життя. без дружби життя було б сірим і не виразним. дружба – це безкорисливі відносини між людьми, які тримаються на довірі, щирості, спільних інтересах і захопленнях. я притримуюсь думки, що у людини може бути багато друзів, але найкращий друг може бути 1, чи максимум – 2. я вважаю, що основою дружби є безкорисливість. адже якщо дружба побудована на взаємовигоді або просто заради користі, то це вже не дружба. також дуже важливою є довіра. якщо друзі не будуть довіряти один одному, то вони не зможуть нормально спілкуватись. дуже важливо, щоб друзі йшли на поступки один одному. для мене друзі мають дуже велике значення і я дуже рада, що в моєму житті є друзі. з ними я завжди можу бути відвертою. разом із друзями я швидше знаходжу розв’язання будь-якої проблеми, з ними легше виконувати усіляку роботу, радісніше проводити вільний час. вони завжди мене заспокоють і піднімуть настрій, не залишать у складній ситуації. я теж ціную своїх друзів, намагаюся не сваритися з ними й їм завжди, коли виникає потреба. з деякими друзями, які переїхали, і тепер далеко від мене, я і досі спілкуюсь. тож справді, як стверджує українське прислів’я, людина без друзів – що дерево без коріння.

ще в зовсім ранньому віці я була досить непосидючим і допитливим дитям, але в батьків ніколи не виникало зі мною проблем, адже їм не складало жодних труднощів мене чимось зайняти і на щось відволікти. пропонують осідлати двоколісний велосипед у 4 роки — будь ласка, я тільки за! приносять новеньку книжечку — все, я моментально поринаю у незвіданий світ казок. хочуть записати на танці — я вже самостійно перед дзеркалом розучую свій перший, тільки-но вигаданий танець. тягнуть у музичну школу — починаю проситися на додаткові заняття з фортепіано й вокалу! мене цікавило усе без жодного винятку, я у всьому бачила щось особливе, мені вдавалося іноді навіть розгледіти те, що залишається часто непомітним для інших.

мама завжди говорила, що мені варто розвивати усі свої таланти, бо була впевнена, що в житті може знадобитися все. так я і робила до одного певного моменту. одного разу, у намаганнях згаяти час, я з друзями забрела у місцеву картинну галерею, у ній саме представляли свої роботи маловідомі міські художники, але одна картина, на жаль, назву її я не запам’ятала, просто врізалася мені в пам’ять і ніяк не покидала моїх думок. на ній був зображений звичайний пейзаж, побудова малюнку теж була проста і невигадлива. не можу пояснити, чому саме цей образ змусив мене задуматись над своїми захопленнями і теж звернутися до малювання, але все ж я дякую тому художнику за його прекрасний малюнок, єдиний погляд на який просто закохав мене у малювання. я не можу сказати, що зовсім не малювала до того моменту, ні, я могла цим зайнятись тоді, коли цього хотіла моя душа. але останні кілька років я малюю постійно, у моїй голові завжди вибудовуються якісь фантастичні сюжети, нові, неповторні ідеї, які одразу ж хочеться втілити на чистому аркуші паперу. коли я зрозуміла, що живопис — це моє, то одразу ж записалась у школу малювання. мені досі цікаво відвідувати кожне заняття, дізнаватись щось особливе про свою улюблену справу. задля власного задоволення я частенько кілька разів на тиждень пробігаюсь місцями, де художники виставляють на показ свої щойно створені шедеври, читаю блоги людей, які розбираються в мистецтві, самостійно шукаю якусь додаткову інформацію в інтернеті про новомодні тенденції і якісь зрушення в цій сфері.

не можу навіть описати словами, як сильно я люблю малювати. у той момент, коли ти робиш перший мазок, світ навколо просто замирає, він на кілька годин просто перестає для тебе існувати, адже ти відкриваєш для себе власний світ — світ твоїх думок і фантазій. це так прекрасно відчувати те, що ти можеш відобразити у картині себе, свій внутрішній світ, свої переживання й емоції, ти можеш подарувати іншим малесеньку частиночку своєї душі. оце захоплення малюванням є мені знайти гармонію в серці і у власних думках, заспокоїтися і навіть розважитися. до речі, не можу не похвалитися і не згадати про те, що мої аматорські картини вже прикрашали картинні галереї рідного міста, кілька з них навіть здобули призові місця на регіональних конкурсах. тому я не думаю, що я займаюсь малюванням тільки для душі, сподіваюсь, що і в майбутньому воно мені побудувати успішну кар’єру художника чи, наприклад, дизайнера.

отже, як ви вже зрозуміли, улюблена справа мого життя — це малювання, адже саме вона приносить мені істинне задоволення і радість. тому бажаю кожному з вас знайти своє покликання і захоплення, бо тільки так можна відчувати себе хоча б на четвертинку реалізованим у цьому житті і, безперечно, щасливим