Невелика доповідь на тему "держава - це ми" або "без минулого немає майбутнього"

Що для нас історія? для когось - це забутий курс зі шкільної або вузівської програми, набір подій та дат, які забуваються вже на наступний день після екзамену. для інших історія - це події з їхнього власного життя, які приємно або не дуже згадувати в години відпочинку. однак мало хто з нас замислюється над тим, що саме події минулих віків сформували нас такими, як ми є. питання самоідентичності, культурної унікальності та розвитку менталітету у нас, слов’ян, вивчаються набагато гірше, ніж ті самі процеси в ів, італійців чи німців. причин цьому безліч. однак факт сумний. ми, як етнос, погано знаємо свою історію і ще менше вчимося на її помилках. особливо шкода такого забутого періоду славної нашої загальнослов’янської історії, як доба київської русі. ця могутня держава сотні років процвітала між білим та чорним морями, сотні її міст були розкидані від до уралу. унікальна високорозвинена культура нашої прабатьківщини вражала іноземців. лише один приклад - у західній європі десятого-одинадцятого сторіччя навіть монархи були неписьменними, а в нас, як свідчать археологічні знахідки, навіть селяни та ремісники добре знали грамоту і вели між собою жваве листування. погодьтеся, цим можна та потрібно пишатися. великі київські князі навіть у кошмарному сні собі не могли уявити, що їм запропонують приєднатися до якоїсь спілки західних варварських королівств. київська русь була великою економічною державою європи. наші товари були бажаними на ринках всієї європи, а військова система давньоруської держави була взірцем для армій держав сусідів. відновленням історичної пам’яті про ті славетні часи вже досить давно займається благодійна організація “слов’янський фонд”, якою керує відомий громадський діяч володимир янченко. стараннями фонду в тридцяти чотирьох кілометрах

Взимку багато снігу навертає хуртовина, хурделиця б'є в глаза.я люблю зиму, адже тільки в цей час року можна зліпити сніговика, пограти у сніжки погратися в снегу.зимой ми з друзями ходимо кататися з гори на лижах, тільки тоді коли не йде заметіль. бувало, коли йдемо з друзями повз котка, який колись був величезною калюжею, кладемо поряд портфелі і катаємося на ковзанах. зайці починають міняти шкірку на белюю тільки пізньої осені, коли настають холода.зимой, зайці змінюють шкірку, вони захищаються від хищников.зима прекрасна. ніби білим пледом вона накриває землю.

Объяснение:

Світ прекрасного. Мистецтво

Який багатий і різноманітний навколишній світ! Кожний новий день, кожний схід сонця — це неповторне диво, казка, краса! Хочеться без кінця дивитися на розквітлу черемху, вдихати п'янкий запах бузку, милуватися яскравою веселкою, яка виграє в небі після весняного грозового дощу...

Увесь цей казковий неповторний світ відображає в художніх образах мистецтво, даючи нам змогу захоплено слухати чарівну музику, споглядати шедеври живопису, сміятися і плакати над долею улюблених героїв, зачитуватися натхненними поетичними рядками...

У вікно заглядає жоржина

І шепоче, що літо згаса...

Вже ліхтариком світить шипшина

У любистковий мій палісад.

Теплий смуток серпневої днини

У осіннє тече забуття.

Натяглась між кущами калини

Павучкова дорога життя...

Ось така неповторна мить пізнього літа назавжди лишилася в рядках поетеси А. Солодовникової.