Іть , дудьласка . виписати у зошит крилаті вислови (потрибно 4 , або 5) .

“світ ловив мене, та не спіймав” (григорій сковорода) поганий той школяр який учителя не переважить (леся  українка); “ми працю любимо, що в творчість перейшла” (м. рильський); можна вибрати друга і по духу брата, та не можна рідну матір вибирати” (в. симоненко); ” праця людини – окраса і слава, праця людини – безсмертя її”( в.симоненко);

                                                        опис міста

якось взимку ми з батьками приїхали до їхніх друзів у чудове приморське містечко бердянськ. взагалі-то, це курорт державного значення, з цілющими морськими грязями, вузькою смужкою піщаної коси, що на кілька кілометрів врізається в морський простір, пляжами, парками розваг. влітку він, мабуть, потопає в зелені та повниться дзвінкими голосами відпочивальників. та я гуляв містом холодною безсніжною зимовою дниною, і вона справила на мене неабияке враження.

частина міста розташована на горі відносно берега моря, цей район так і називається між людей. там знаходяться промислові підприємства та житлові квартали. проте найкраще, що є в тому районі – це вид, що відкривається перед очима. з гори увесь бердянськ лежить перед тобою як на долоні – будинки та дороги, головна алея, що веде до пляжу, набережна. прямо від місця, де я стояв, від оглядової площадки, широка вулиця, що починалася це зі сходів спуску з гори, пролягала крізь центр міста і доходила аж до моря. море – це те, що вражає найбільше, навіть зимою. безкрайній простів, що впирається лише у горизонт, зліва направо, скільки сягає погляд,. таке свіже прозоре повітря, така воля для очей! того дня море якраз почало відтаювати, звільнятися з крижаного полону.

зверху, з району гори я бачив і, здається, навіть чув, як шумить порт, хоч кораблів у ньому не було. бачив великий прямокутник ринку, біля якого було багато людей та їздило безліч автобусів. не можна було не помітити і найвищу будівлю центра міста – готель "бердянськ", і декілька нових торгівельно-розважальних центрів. містечко взагалі не висотне, а в центрі його більшість будинків мають два-три, максимум п’ять поверхів. квартали багатоповерхівок видніються зліва від мене – на горі та в районі вокзалу, а приватний сектор – справа, прямо рядом з водою, буквально у двадцяти метрах!

За чарівною хмаринкою сховалася ніч, і на землю спустився рожевий ранок. ось-ось має зійти сонце. його промінчики уже спалахують на обрії. чекають ранку всі: рослини, тварини, люди.  тільки чому ж його ще немає? може, ще спить солодким сном? а може, посварилось із землею і не хоче більше світити? що ж тепер? і все-таки схід поступово рожевіє. нарешті, ніби з-під ковдри, зійшло над горизонтом сонце, величне, красиве. хутенько освітило променем води, ліс, навколишні поля, будинки людей. заіскрилась зеленим килимом земля в його сяйві. коли промінчик сонця долинув і до мого обличчя, я прокинувся, весело йому посміхнувся, відкрив очі і радо зустрів новий день.