Скласти текст про тварину в науковому стилі

Кішка, або кішка (лат. felis silvestris catus) — тварина, одна з найбільш популярних (поряд з собакою) « тварин-компаньйонів» людини. з зоологічної точки зору, кішка — ссавець сімейства котячих загону хижих.  цінується людиною за здатність полювати на гризунів і інших іх шкідників протягом ось вже 10 000 років.з точки зору сучасної біологічної систематики кішка ( felis silvestris catus) — підвид лісової кішки ( felis silvestris). раніше кішку нерідко розглядали як окремий біологічний вид.  в даний час в світі налічується близько 600 млн іх кішок.середня довжина тіла кішки без хвоста 60 см, довжина хвоста 25-35 см. як правило, самки менше самців, як і у інших ссавців. вага середньої здорової кішки становить 2,5-6,5 кг, але зустрічаються і більші екземпляри, вага яких досягає 7-9 кг.  на даний момент нараховується близько 200 порід кішок, від довгошерстих ( перська кішка) до позбавлених шерсті ( сфінкси), визнаних і зареєстрованих різними організаціями. кішки відбулося приблизно 9500 років тому на близькому сході в районі родючого півмісяця, де зародилися і розташовувалися найдавніші людські цивілізації. кішки почалося при переході людини до осілого способу життя і з початком розвитку землеробства, коли з’явилися надлишки їжі, і виникла необхідність їх збереження та захисту від гризунів. хоча дрібні дикі кішки різних підвидів можуть схрещуватися між собою і давати потомство, результати генетичних досліджень показали, що у філогенезі ї кішки інші підвиди дрібних диких котячих крім дикої близькосхідної (лівійської чи інакше нубійської) кішки участь не брали.середовищем існування кішки, як ї тварини, є житло людини. залежно від умов утримання, обраних для кішки її господарем, кішки діляться на тих, які ніколи не житло людини, і тих, які мають доступ за межі будинку. і якщо другий спосіб утримання можливий у сільській місцевості, то в умовах міста не можна дозволяти кішці гуляти самостійно, перш за все, щоб уникнути можливості зараження інфекційними захворюваннями, а також збільшенням ризику нещасних випадків.у північних широтах і кішки люблять спати, гріючись під променями сонця, причому починають відчувати дискомфорт, коли температура поверхні шкіри досягає позначки в 52 ° c. разом з тим і кішки погано переносять постійну спеку, а повністю білі кішки та коти з білими вухами схильні до ракових захворювань більшою мірою, ніж їх більш темні побратими. кішки добре почувають себе в помірному кліматі, але не у всіх умовах — погано переносять туман, дощ і сніг. більшість кішок не люблять купання у воді, за винятком деяких порід (наприклад, турецька ван, бенгальські кішки, курильські бобтейли). однак м’язовий апарат кішки робить її хорошим плавцем, а вмінню плавати навчає кошенят кішка -мати, якщо сама це вміє.

Бібліотека (грец. βιβλιοθήκη, від βιβλίον «книга» і θήκη «місце зберігання») - установа, що збирає і зберігає твори друку і писемності для суспільного користування, а також здійснює довідково-бібліографічну роботу. в даний час все більше поширюються і входять до фонду бібліотеки мікрофіші, мікрофільми, аудіо- та відеокасети, діапозитиви, оптичні носії (наприклад, cd-rom).бібліотеки вперше з'явилися на древньому сході. зазвичай першою бібліотекою називають збори глиняних табличок, приблизно 2500 рік до н. е. , знайдене в храмі вавилонського міста ніппур. в одній з гробниць поблизу єгипетських фів був виявлений ящик з папірусами часу ii перехідного періоду (xviii - xvii ст. до н. в епоху нового царства рамзесом ii було зібрано близько 20 000 папірусів. найвідоміша давньосхідна бібліотека - збори клинописних табличок з палацу ассірійського царя vii століття до н. е. ашшурбанипала в ніневії. основна частина табличок містить юридичну інформацію. у стародавній греції перша публічна бібліотека була заснована в гераклее тираном клеарх (iv століття до н. найбільшим центром античної книжності стала олександрійська бібліотека. вона була створена в iii столітті до н. е. птолемей i і була центром освіти всього елліністичного світу. олександрійська бібліотека була частиною комплексу mouseĩon (музей). у комплекс входили житлові кімнати, столові приміщення, приміщення для читання, ботанічний і зоологічний сади, обсерваторія і бібліотека. пізніше до нього були додані медичні та астрономічні інструменти, опудала тварин, статуї і бюсти, які були використані для навчання. у mouseĩon входило 200 000 папірусів в храмі (майже всі бібліотеки античності були при храмах) і 700 000 документів в школі. музей і велика частина олександрійської бібліотеки були знищені приблизно в 270 році нашої ери. в середні віки осередками книжності були монастирські бібліотеки, при яких діяли скрипторії. там листувалося не тільки священне писання і твори отців церкви, а й твори античних авторів. в епоху ренесансу діячі відродження, буквально, полювали за сохранявшимися в монастирях грецькими і латинськими текстами. поява друкарства внесло величезні зміни у вигляд і діяльність бібліотек, все більше тепер відрізнялися від архівів. бібліотечні фонди починають стрімко розростатися. з поширенням грамотності в новий час зростає також число відвідувачів бібліотек.

початок і принаймні перша третина xix ст. ознаменувалися яскравим розквітом ліричної поезії — це доба романтизму, яка належить до великих поетичних епох в історії європейської та американської літератур. однак середина xix ст. характеризується домінуванням в літературі прози. це вже доба реалізму — художньої системи, глибоко відмінної від романтизму, зокрема й тим, що на перший план вона висунула прозові жанри, до яких перейшла провідна роль у поступі літератури. наприкінці xix ст. знову відбувається піднесення поезії, пов’язане з кризою реалізму й виникненням нових літературних течій — символізму, неоромантизму й імпресіонізму, які нині нерідко об’єднують під спільною назвою «ранній модернізм».

у другій половині xix ст. простежується різноспрямованість руху поезії і прози в багатьох зарубіжних літературах. чи не найвиразніше вона виявилася в тогочасній французькій літературі. приблизно до 1848 р. ця література становила художню єдність у тому розумінні, що і поезія, і проза, і драматургія в ній дотримувалися спільної, романтичної, системи творчості. у другій половині століття шляхи прози й поезії у франції розійшлися. провідне спрямування розвитку прози визначили реалізм і типологічно споріднений з ним натуралізм, а поезія, на яку ці художні напрями майже не поширилися, розвивалася в річищі романтичної традиції.

загалом європейська й американська поезія середини xix ст. створила строкату динамічну панораму різних течій і тенденцій, що рухалися паралельно й перехрещувалися, взаємодоповнювалися й протистояли одна одній. однак з часом відбулося виокремлення певних «силових ліній» — провідних течій і тенденцій, які, зрештою, визначили вектори руху й структуру тогочасної поезії. до них належать:

• пізньоромантична течія, що в середині xix ст. переважала в поезії багатьох країн, зазнаючи дедалі відчутнішої трансформації, сутність якої полягала передусім у переростанні романтизму в неоромантизм і символізм;

• реалістична поезія, що була представлена майже в усіх тогочасних літературах, але, за деякими винятками, не стала домінуючою;

• неоромантична, символістська й імпресіоністична поезія, що зародилася в зазначений період, але розквіту набула вже в останні десятиліття xix - на початку xx ст.

в історії зарубіжної поезії xix ст. особливий інтерес становить французька поезія. бурхливий розвиток французької поезії припадає на другу половину xix ст. на тогочасному європейському тлі її вирізняє найбільш інтенсивний пошук нових засобів і форм вислову, творення нової поетичної мови. у франції з’являються митці, які здійснюють переворот у національній і європейській поезії, змінюють спрямування її руху, відкривають нові можливості поетичного слова. у зв’язку з цим змінюється й роль французької поезії в європейській літературі - у другій половині xix ст. вона поступово стає центром поетичного життя континенту й дедалі більше впливає на поезію інших країн. усе це пов’язано передусім з течією символізму і з «великими символістами», як традиційно називають у франції поетів ш. бодлера, с. малларме, а. рембо та п. верлена.

у середині ж xix ст. найпоширенішою течією у французькій поезії залишався романтизм. до 1885 р. тривала творчість в. гюго, найвидатнішого французького поета-романтика. з романтизмом пов’язаний і iii. бодлер, зачинатель символізму, а також група «парнас» (ш. леконт де ліль, ж. м. ередіа, т. готьє, т. банвіль, а. сюллі-прюдом та інші), яка є одним з найвизначніших явищ у французькій поезії другої половини xix ст.

уже сама назва цього угруповання свідчить про небажання його учасників порушувати соціальні проблеми, притаманні реалізму. адже в давньогрецькій міфології парнас — це гора, де перебували аполлон і музи, які служили лише високому мистецтву.