Твір-оповідання по плану пізня весна план 1. березневі морози 2. повернення з вирію лелек 3. пташиний голод 4. порятунок чорногузів 5. повернення птахів до своїх домівок

читаючи щоденник   художниці марії башкирцевої,   намагаєшся уявити, що стало причиною духовних метаморфоз цієї молодої дівчини.

як вона могла з’явитися   в тій родині далеких від мистецтва людей, де начеб і не повинна була з’являтися.  

вона сама вибрала собі долю. у світських салонах франції, серед   розкоші чулася чужою. навіть шлюб соціально вигідний вважала самоприниженням.   її виховали честолюбною. тому майбутнє здавалося легко досяжним і простим. але так бути не могло.

за натурою вона була схожа на свого батька - категорична, амбітна. часом ненавиділа себе за це.

як далеко тепер її гавронці - полтавське село, що тулиться до лагідної річечки. невелике село, де людей чекає важка праця, гучні свята, росяні ранки, вечірні співи. вона тужить за ним і дивується: чому тоді, перебуваючи в гавронцях, не почувала, що вдома? твій дім там, де ти вперше побачив світ. вона ж так поспішала тоді поїхати звідти, мовби хтось гнав її в шию. здавалося, що справжнє життя – тільки тут, у парижі, а та забута богом глушина не для неї.

тепер вона мусить переконати матір повернутися в україну, хоч це   нелегко. кожна хвилина у неї підпорядкована роботі. останні два роки – ніяких захоплень, ніяких розваг. а їй же ще й немає двадцяти трьох. і не знали, як вирвати її з цієї виснажливої гонки, бачачи її втому. а марія нехтувала всіма засторогами, їй треба стати знаменитою художницею, а решта все не має ніякого значення. щоб досягнути   мети, марія згодна заплатити чим завгодно. марія не знає, що   дні її лічені.

марія часто хворіє.   та їй головне – написати цей пейзаж, довести собі, що щось усе-таки значить. лише тепер   збагнула, якою щасливою була в ті   дні дитинства й отроцтва, коли так поспішала жити й чекати приємних сюрпризів від завтрашнього дня.  

у неї немає сил сидіти, паморочиться голова. ляже на своє тверде й вузьке ліжко.   навмисне обрала таке.   хай інші маніжаться на пуховиках, їй же треба багато зробити.

ось один із останніх щоденникових записів художниці: «мені здається, що ніхто не любить усього так, як люблю я: мистецтво, книги, розваги, шум, тишу, сміх, сум, нудьгу, жарти, любов, усі пори року, всяку погоду, рівнини росії і гори довкруж неаполя… я все люблю до обожнення… я хотіла б усе бачити, все обійняти, злитися з усім і вмерти, якщо треба…».

на полотні зображено один з перших днів зими. вона тільки почалася, дощі припинилися і поступилися місцем снігу. двоє дітей вийшли на вулицю, і на їхніх обличчях помітна радість і захват від того, що, нарешті, пішов сніг і накрив все навколо своїм білим покривалом. вони стоять на ґанку і з захопленням дивляться на перший сніг. тепер їх чекають зимові веселощі: катання на санках, лижах і ковзанах, ліплення сніжок та сніговика.

дівчинка так поспішала помилуватися на снігопад, що вискочила в тонкому платтячку, накинувши поверх нього лише шаль. її молодший брат одягнувся тепліше — він стоїть в пальто і зимовій шапці. обличчя дівчинки звернуто вгору, вона посміхається, насолоджуючись змінами у природі. а хлопчик дивиться на те, як сніг вкриває все довкола, зосереджено розмірковуючи над тим, яку з зимових забав обере в першу чергу.

але ці двоє не єдині, хто вийшов привітати перший сніг. сусідський хлопчик теж вибіг на вулицю порадіти снігопаду.

сильного морозу поки немає. це видно по тому, що в невеликій калюжі сніг тане, створюючи на білосніжному килимі чорну пляму.

перехід осені в зиму зображений через використання світлого фону і теплих тонів. старі будинки й брудні вулиці швидко стають білими та ошатними. дивлячись на цю картину, відразу згадуєш ту радість і підйом, які відчуваєш, коли перший сніг йде за твоїм вікном. сюжет її зрозумілий кожному, адже така проста радість, як перший сніг, доступна кожній людині.

митець ніби проводить паралель між дитячою простотою і чистим білим снігом, адже вони ще не розучилися радіти таким речам, як сніжинки, що повільно з неба.