Твір на тему я люблю своє селище ( смт. клевань)

Ялюблю своє селище я люблю своє селище.для мене воно найгарніще.в моєму селище усі дороги асвальтовані .перед кожним будинком є клумба де ростуть багато квітів.біля дороги ростуть дерева.у нашому селище є школа та дитячий сад.а біля  дитячий сада  дитячий площадка.біля школи ростуть дерева,квіти,а старші учні зробили прикраси для школи.мені дуже подобаеться моє селище.

Сім’я голованчиків любила обідати на свіжому повітрі, у дворі, за одним столом. двір у них був розкішний: увесь заріс кропивою, лопухом, високим, більшим за коноплі, чорнобилем, курячою сліпотою, веселим колючим татарником. цілий ліс стояв у дворі, а посеред того глухого лісу батько викошував на літо маленьку латку-галявинку, щоб збирати було куди дітей, та діти й так розлазилися, губилися в лопухах та під темною й дурноп’янкою бугилою, і догукатися малих бісенят часто не можна було до самої ночі. на викошеній галявинці стояв у них стіл на одній нозі, на вербовому стовпчику, який прогнив біля землі і хитався. це був і не стіл, а збита з дошок стільниця. на ній весело товклися вдень горобці, залишаючи за собою біленькі квіточки посліду. лавки навкруг столу давно попадали, і, щоб на них сидіти, кожного разу діти-голованчики підмощували під них цеглу. от сімейка всілася обідати. половину місця за столом займала мати. звали матір оляна, оляна омелянівна, і була вона біла, пухка, уся розпливалася од пишного тіла. світилася вона за столом, як тепла, обкупана сонцем хмара над лугом, хмара-паляниця, хмара-лебідка. а як світились її руки з ямочками, а її рум’янці на всю щоку! батько голованчиків, просто голованчик, сидів проти неї, немов сухий пеньок на дорозі. він був дрібнуватий від роду, сухоплечий, нервовий, увесь порослий якоюсь наїжаченою темно-рудою щетиною. коли вони вдвох, оляна і голованчик, виходили на вулицю, сусіди не раз лукаво переморгувалися, виглядали з дворів. усім кортіло подивитися на цю показну пару. пливла над землею дорідна оляна, а коло неї, ледве дістаючи їй до плеча, швиденько тупав голованчик, щось говорив їй, розтлумачував і тут же блискав прудкими в’їдливими очима у двори, на сусідів. «ач! – стиха побуркував жінці. – ! цирк їм тут! » (в. близнець, 274          

Прислівник   — це незмінна самостійна частина мови,    що виражає ознаку дії, стан предмета або ознаку якості і відповідає на питання  як ?   де ?   звідки ?   наскільки ?   якою мірою ? прийменник   — незмінна частина мови, що виражає залежність іменника, прикметника, числівника, займенника від інших слів у словосполученні та реченні. він на питання не відповідає, бо є службовою частиною мови.сполу́чник   — це службова  частина мови,    яка служить для зв'язку однорідних членів речення та частин складного речення.  він на питання не відповідає, бо є службовою частиною мови.