Складить и запишыть тры реченя з багатозначнымы словамы

Коса. у моєї подруги дуже довга коса. ця стара коса належала моєму діду. на березі річки я побачив лелеку. на березі ми повісили годівничку любов це справжні відчуття. нашу вчительку звати любов йосипівна.

Лебеді - величні і граціозні птахи.вони були символом чистоти й шляхетності.близько 600 років тому лебеді почали вважатися королівськими птахами.в ійської королеви є понад 20 тисяч лебедів.в давнину вважалося,що в цих птахівнадзвичайно красивий голос,що перед смертю лебеді співають пісню,сповнену відчаю.але голосу в лебедів не має,коли вони виховують малят,гарчать,як собаки.також на свою територію нікого не підпускають ,крім свого шлюбного чоловік й пташенят.але,не дивлячись на красу лебедів,люди винищували їх.тому впровадили закони щодо цих птахів.лебеді бувають не тільки білими,але й чорними та чорношиями в південній америці білі лебеді,а в австралії чорношиї.  

Моя рідна земля – благословенна україна. важким і тернистим був її шлях. віками люті вороги хотіли позбавити нашу неньку мови, нації та мрій. та піднялась вона із колін, кинувши додолу вороже ярмо. сьогодні вона є спільним домом для велетенської родини, у якому лунає ніжно-мелодійна українська пісня. моя україна – це золотисті пшеничні коси і небесна блакить, це край, де «сміються плачуть солов’ї», це тихі зорі і ясні води…не уявляю я матінки-годувальниці без синьооких волошок в житі та червонощоких маків, без калинового намиста та вербової гілки, без цілющого барвінку та розмаїття мальв…і так хочеться, щоб моя рідна земля завжди мала свого господаря, який дбатиме про її долю, щоб залишити у спадок нащадкам могутню державу із славною історією та з національними звичаями і традиціями. нелегкі часи випали на долю неньки-україни, тому вона із мольбою на устах благає нас згадати про неї, відбудувати, відновити і запитує: «хто ж то зробить, як не ви – пагінці тисячолітнього дерева мого роду? » а й справді, саме нам вершити майбутнє української нації, зміцнювати коріння родинного дерева і примножувати багатства рідної землі. ми, нащадки славного козацького роду, йдемо по світу у священних вишиванках, у яких і біль український, і зітхання, дівочі мрії і сподівання, і вкотре доводимо усім, що ми – є, що дух українського народу живе! квітчаста рідна україно, ми, діти твої, зробимо усе для того, щоб множився цвіт нашої нації. ось побачиш: ми розбудуємо тебе працею хліборобів і вчених, вчителів та лікарів, поетів та композиторів. золоті коси рідної матінки будуть заквітчані успіхами її синів і дочок. з’являться нові винаходи, втіляться у життя мрії, підвищиться добробут народу. заквітує наша земля рясними , наповниться дитячим сміхом, стане щасливим та радісним майбутнє, бо наша ненька – україна у вінку калиновім!