Твiр про пам'ятник надо 6-9 предложений !

Мою увагу пам'ятник,що знаходиться у столиці-місті києві.це композиція засновникам міста братам кию,щеку та хориву і  їхній сестрі либідь.сам пам'ятник складається з 9-ти метрового човна та самих постатей 4-х метрової висоти.автор роботи в.з.бородай.цей пам'тник було споруджено на набережній дніпра у 1982 року з нагоди святкування 1500 річниці з дня заснування києва.всі елементи пам'ятника зроблені з міді.ця композиція надзвичайно велична та викликає у мене велике захоплення.я обов'язково хочу побачити цей пам'ятник.

  лелека живе на старому в’язі. з лелечихою і лелеченятами. прибігають до в’яза тарасик, і гриць, і миколка, й тетянка.      витанцьовують під в’язом і гукають:       — лелеко, лелеко, до осені далеко?       лелека, нагнувши дзьобату голову, незмигливо дивиться на дітей. а потім починає клекотати.      про що він клекоче? спробуй розбери.      лелека і лелечиха враз знімаються і летять на луги, до десни. лелеченята топчуться в гнізді, перебирають цибатими ногами, але злетіти не наважуються.      — лелеко, лелеко, до осені далеко? — знову прибігають до в’яза діти.      лелека й лелечиха заклопотані. їм ніколи відповідати. вони щось говорять до своїх лелеченят, а потім беруться штовхати їх на край гнізда.      — ой, вони ж розіб’ються! — злякано шепоче тетянка.      — у них же крила є! — заспокоює її тарасик.      лелечата, неохоче відірвавшися від гнізда, злинають у небо. плавно летять над садом, над , туди, де голубіє річка. а за ними — старі лелеки.      діти полегшено зітхають і весело галасують.      ідуть дні за днями. на зеленому човні пропливає літо.      — лелеко, лелеко, до осені далеко? — виспівують під в’язом тарасик, гриць, і миколка, й тетянка.      тиша. у гнізді порожньо. з в’яза зривається жовтий листочок кружеляючи в повітрі, поволі опускається на землю.       

Здитинства мама і тато вчать мене робити хороші, добрі справи. ці вчинки повинні приносити користь не тільки мені, а й іншим теж. я думаю, що більшість моїх вчинків - корисні. наприклад, вранці я роблю чай, а після сніданку мию посуд. але зустрічаються серед моїх вчинків і особливі речі. одного разу я зустрів навпроти супермаркету маленьку дівчинку років чотирьох. вона стояла біля пішохідного переходу і плакала. я запитав її, в чому справа. вона відповіла, що хоче додому, але боїться перейти дорогу. я здивувався, чому вона одна. виявилося, що вона втратила маму у великому магазині. я вирішив, що мама повинна бути всередині супермаркету. дівчинка хотіла бігти додому, вона сказала, що живе десь в будинках через дорогу. вона чомусь думала, що вдома знайде маму. але вона не знала свого адреси! загалом, я не пустив її переходити через дорогу. я повів її назад в магазин і хотів попросити охоронця . але тільки ми зайшли, як до нас підбігла жінка. виявляється, весь цей час вона шукала дочку в «лабіринті» супермаркету. вона дуже мене дякувала. я подумав: добре, що я не пройшов повз цієї дівчинки, коли вона збиралася переходити дорогу. і добре, що я не став їй «», а подумав своєю головою. так мені вдалося зробити по-справжньому хороший вчинок.