Пригадай , як ти святкував ( святкувала ) свій день народження. напиши про це текст-розповідь

Як,напевно,всі люди,я полюбляю свій день народження.його я святкую зі своєю родиною і друзями.    мама і бабуся готують смачні страви і солодощі.тато з братом ставлять стіл,стільці.а я накриваю на стіл та організовую різні ігри та конкурси.всі гості задоволені,бо кожний,хто приймав участь у розвагах,отримує нагороду.       приходить час прощатися. весеі,задоволені гості залишають мою гостину,а мені стає трішечки сумно,що так швидко і несподівано закінчилося свято

Ай справді, душа болить за україну! українці – це народ, який протягом усіх віків боровся за свою незалежність. наш народ протягом усієї гіркої історії постійно намагався боротися за своє право на вільну державу. мужність і слава наших козаків ніколи не загине, ніколи не зітреться в пам`яті. в 1991 році україна здобула свою незалежність, таку жадану для її мешканців. та в нас постає питання: «чому розвиток, культура, політика й доля самої країни пішли на вверх, а гіркими темпами скочуються до низу? » на превеликий жаль, становище в державі є дуже й дуже сумним. я думаю, одною з основних проблем в україні є те, що влада постійно опиняється не в тих руках. політичні діячі і люди, від яких залежить становище держави більше звертають увагу на дрібні проблеми, аніж на реальні. україна, зі своїм багатим рослинним і тваринним світом, надзвичайними морями, казковими горами й родючими чорноземами, у невмілих руках прирівнюється до країн третього світу. як шкода, що кожен хоче загарбити все собі в кишеню. україна, зі своєю славною історією, займає лише призові місця. звісно, це все до болю іронічно звучить, але як сумно, коли народ настільки вже звик до цього ганебного становища, що легковажно ставиться до політиків, які знущаються над українською мовою й по суті, навіть не намагаються її вивчити. кожен живе з цим і віджартовується : « ну це ж україна…» , « ха-ха-ха, ну хтоб сумнівався ? » наскільки ж сумно над цим спостерігати.але я дуже люблю україну! для мене- це найкраща держава в світі. я тут виросла і тут живу. з цим краєм пов`язані найтепліші думки та моменти мого життя. дуже хотілося б від щирого серця побачити в майбутньому розвиток держави й мудрого провідника попереду. а поки що залишається лише надіятись і починати хоч якісь зміни вже з самого себе. душа болить за рідну батьківщину!  

Кажуть, що обличчя — дзеркало душі людини. і це справді так. я переконуюсь у цьому, коли дивлюся на свого товариша. його привітне відкрите обличчя завжди випромінює якусь доброзичливість. на вигляд він звичайний хлопець. обличчя довгасте, худорляве, засмагле на сонці. високий лоб, зверху до якого легенько прилягає зачесане набік коротко підстрижене густе чорне волосся. ніс прямий. широкі чорні брови розлітаються на переніссі, мов у польоті пташині крила. з-під них дивляться великі круглі сині, як літнє небо, очі. погляд їх розумний, добродушний, прямий і відвертий,  як у кожної чесної людини. та досить якоїсь навіть найменшої несправедливості, як погляд різко міняється. очі стають гнівними і пронизливими.  товариш мій середнього зросту, широкий у плечах, дужий, спритний, витривалий, бо постійно займається спортом.