Составить три предложения спільно кріневі зі словом співати -.

На сцені співак співав так  феєрично,що люди  аплодували  стоячи. дід панас порався у садку, співаючи пісні своїх юнацьких років. парубок залицяючись до   дівчини наспівував пісні.

Наша мовна традиція сягає далеких, докняжих часів, а в період держави київської русі наше слово сягнуло державного творення: було відкрите не лише для близьких сусідів, а й для найвіддаленіших земель, збагачувалося іншими мовами й збагачувало їх. його розвитку не могли зашкодити чвари й уособиці, феодальна роздробленість і навіть багатовікове монголо-татарське іго. гідно подиву, що його не стяла шабля, що його не затоптали в болото кінські копита, що воно не розвіялося у вихорі навальних орд, а залишилося сіллю землі й народу.  горіли хроніки, храми і святі книги, а слово вийшло з вогню, як заповіт. гнане, принижене й занапащене, воно ніколи не відчувало себе як у полоні-безвиході. воно начеб чекало великої пори. і вона прийшла: велика пора формування нації — xvi і xvii ст.  все прийшло у досі нечуваний і небачений рух — повстала освіта, ширилася наука, збагачувалася культура. народні братства творили, як на тепер, єдиний національний фронт. слово пізнало еллінську й римську філософію й поетику, систему коперника; воно стало демократичним і непоборним, як республіка запорізька січ, і прекрасне, як козацьке бароко. цілком природно, що вияв його сили — національної самосвідомості — збігається з вибухом визвольних змагань за національну й соціальну справедливість і свободу.  такий безсторонній очевидець, як знаний історик і мандрівник сирієць павло алеппський, ще зустрічався з богданом хмельницьким, стверджує: освіченість серед «козацького народу» — буденне явище. він занотував: «не лише всі козаки, але більшість їх дружин і дочок уміють читати…»  виникають друкарні, не лише духовні твори, а й навчальні посібники, наукові трактати, суто літературні й публіцистичні твори. друкарні існують у києві, чернігові, острозі, заблудові — в другій половині xvii ст. їх налічується 24 по всій україні. зазначимо, що у той самий час у московському царстві — дві друкарні. «свобода слова була невід'ємним правом людини, як право людини на життя… українському слову, охрещеному мечем і вогнем у визвольній війні з польським панством, здавалося, не страшні ніякі тернисті шляхи попереду. якщо богдан хмельницький був батьком нації, то її матір'ю була мова.  друковані на україні книги проникали через кордон у володіння московської держави…. патріарші розпорядження й ухвали соборів інкримінують українським авторам «примрачныя речення», а тому вводяться офіційні посібники з правилами «о произношении россійских букв», і, нарешті, зявляється імператорський указ петра і 1720 р., де узаконюється: «внов книг никаких, кроме церковних прежних изданий, не печатать„» так розпочинається мартиролог української мови: вона стає мовою закріпаченого плебсу — її слово живе у пісні й думі, у фольклорі взагалі… видатні досягнення народного генія — літописи самовидця, величка, твори сковороди будуть чекати десятиліття, аж поки відкриються очам здивованих нащадків і стануть відомі в найдальших кінцях світу. україна ж на довгі століття перетвориться в країну безпросвітної неграмотності. роздертий, розшматований народ конатиме в двох тюрмах народів під скіпетром вінценосних імперій — у цих тюрмах конатиме і його мова» (борис харчук. «слово і народ»).  мова — одне із багатьох див, створених людьми. вона віддзеркалює душу народу, його історію.  ну що б, здавалося,   слова та голос — більш нічого.  а серце б'ється-ожива.  як їх почує  (т. шевченко)  ці рядки кобзар написав 1848 р. під враженням почутої одного разу ввечері на кос-аралі української пісні, яку співав матрос-українець. а ще раніше, живучи в петербурзі, шевченко просить писати до нього листи з україни рідною мовою, яку називає прекрасною, мелодійною, милою. так, у листі до брата микити поет пише: «будь ласка, напиши до мене так, як я до тебе пишу, не по-московському, а по- нехай же я хоч раз через папір почую рідне слово, нехай хоч раз поплачу веселими сльозами, бо мені тут так стало скучне. ще раз прошу, напиши мені письмо, та по-своєму, будь_ласка, а не по-московському..» 

Мова — одне із багатьох див, створених людьми. вона віддзеркалює душу народу, його історію.  ну що б, здавалося,   слова та голос — більш нічого.  а серце б'ється-ожива.  як їх почує  (т. шевченко)  ці рядки кобзар написав 1848 р. під враженням почутої одного разу ввечері на кос-аралі української пісні, яку співав матрос-українець. а ще раніше, живучи в петербурзі, шевченко просить писати до нього листи з україни рідною мовою, яку називає прекрасною, мелодійною, милою. так, у листі до брата микити поет пише: «будь ласка, напиши до мене так, як я до тебе пишу, не по-московському, а по- нехай же я хоч раз через папір почую рідне слово, нехай хоч раз поплачу веселими сльозами, бо мені тут так стало скучне. ще раз прошу, напиши мені письмо, та по-своєму, будь_ласка, а не по-московському..»  людина має завжди пам'ятати, звідки вона родом, де її коріння, знати історію свого народу, його мову. знання мови народу, серед якого ти живеш, — ознака культурної, освіченої людини, знання рідної мови — священний обов'язок кожного^  як гул століть, як шум віків.  як бурі подих, — рідна мова,  вишневих ніжність пелюстків,  сурма походу світанкова,  неволі стогін, волі спів.  життя духовного основа»  (м рильський. «рідна мова я)