Закінчити твір: зненацька екран погас, і в ту мить дмитро іванович відчув на своєму плечі чиюсь руку, він потягнувся своєю лівою рукою, хотів скинути руку того, хто стискав йому плече, але не зміг: пальці були неначе залізні, і вся рука була важка, нещадна ворожа,

  зненацька екран погас,і в ту мить дмитро іванович відчув на своєму плечі чиюсь руку, він потягнувся своєю лівою рукою,хотів скинути руку того,хто стискав йому плече,але не зміг: пальці були неначе залізні,і вся рука була важка,нещадна ворожа, він озирнувся і був шокований - це був той самий робот, про якого він щойно дивився фільм. дмитро іванович швижко вибіг на вулицю, і важко дихаючи. тримав вхідні двері своєї квартири і усієї сили. аби тільки той страшний робот не вирвався назовні. але металева рука пробила двері. дмитро іванович з жахом біг містом, але нажаль, людей не було. робот наздагнав його, й хотів задушити, але в дмитра івановича було відчуття, що він кудись віддаляється від цієї скаженої залізяки. раптом він розплющив очі і зрозумів що це був лише страшний сон, але поки він спав, фільм про робота закінчився.  "ось і добре, нема чого жахіття на ніч дивитися" - подумав дмитро іванович і пішов спати. ну ось, все що можу, більше нічого в голову не лізе. 

з давніх поколінь в моїй сімї існували різноманітні звичаї.і я хочу розповісти про наші звичаї які ми виконуємо на свят вечір 6 січня. з самого ранку мама готує 12 страв головною стравою є кутя я мамі у приготуванні.мій менший брат тим часом прибирають будинок і йдуть купувати ялинку.коли я з мамою закінчу приготування мама накриває на стіл білосніжну скатертину на якій вишиті снігурі ще нашоб прабабусею і тоді викладає на стіл страви. тато з братом наряджають ялинку на якій починають сіяти святкові гірлянди.ось уже прийшли гості-наша велика і дружня родина.всі сідаємо за стіл і чекаємо коли зійде перша зірка і тільки тоді починаємо куштувати страви.де-не-де чути дзвін вертепників.повсюди колядують діти.'христос народжується'.'славімо його'.ось такі традиції у нас на різдво.

смотрю на птиц я и молчу,боюсь обмолвиться, хоть словом! летят, летят они назад -летят домой к родным гнездовьям.и гордый аист на трубе,стрекочет что-то о далеком,о затерявшейся земле на карте мира, где я а рядом ворон на столбебросает наземь свой орешек,чтобы разбивши скарлупу -достать превкуснейшую "кашку".кружиться в небе ястребокищя мышей и змей сонливых,и даже смелый голубокбоится лап его орлиных! идет весна, цветут садыи вьются гнезда по а я молчу, молчу, молчу -ведь вновь потом закружит вьюга!