Володимир винниченко "федько-халамидник" склодіть твір-роздум про повіднку толі.

Яважаю що  толя спокийнгий хлопчик

Присвійні прикметники утворюються майже виключно від назв осіб, рідко — від назв тварин. Вживання суфіксів тут зумовлюється відміною іменника, від якого твориться прикметник.

Від іменників 1 відміни прикметники творяться за до суфікса -ин-, причому кінцеві приголосні твірної основи г, к, х чергуються із ж, ч, ш: Оксана — Оксанин, Олеся — Олесин, Настя — Настин, Микола — Миколин, Ольга — Оль-жин, Інга — Інжин, Марійка — Марійчин, Стеха — Стешин, свекруха — свекрушин.

Але якщо твірна основа закінчується на й, то виступає суфікс -ін- (на письмі: -їн-): Надія — Надіїн, Зоя — Зоїн, Софія — Софіїн.

Від іменника мати присвійний прикметник — материн.

Від іменників II відміни присвійні прикметники утворюються за до суфікса -ів, який чергується з -ов- або -ев-.

Вживання варіантів суфікса -ов- та -ев- залежить від групи іменника:

а) від іменників твердої групи присвійні прикметники утворюються за до в-, -ов-: Тарас — Тарасів, Тарасова, Стельмах — Стельмахів, Стельмахова; батько — батьків, батькова; столяр — столярів, столярова; командир — командирів, командирова;

б) від іменників м'якої та мішаної груп присвійні прикметники утворюються за до в-, -ев-: Василь —

Василів, Василева; Мусій — Мусив, Мусієва; Михась —Михасів, Михасева; Кублій — Кубліїв, Кублієва; Черниш —

Чернишів, Чернишева; лікар — лікарів, лікарева; школяр —школярів, школярева.

Присвійні прикметники повністю зберігають особливості написання іменників, від яких вони утворені, зокрема й на

писання м'якого знака, великої букви тощо (тільки чергуються кінцеві г, к, х із ж, ч, пі): Вутанька — Вутаньчин,

Маланка — Маланчин, Тодоська — Тодосьчин, Тодоска —Тодосчин, Пріська — Прісьчин, Параска — Парасчин, невістка — невістчин.          

Від назв тварин присвійні прикметники творяться по-різному: птах — пташиний, соловей — солов Тями, горобець — горобиний, гороб'ячий; лисиця — лисячий, заєць — заячий, вовк — вовчий, сорока — сорочий, ведмідь — ведмежий, ведмедів.

Присвійні прикметники вживаються:

а) на позначення належності предмета людині: Шевченків «Заповіт», Франкові твори, материне слово; рідко — тварині: соловейків спів, ластівчине гніздо;

б) у термінологічних словосполученнях (пишуться з малої чі       букви): базедова хвороба, антонів вогонь, адамове яблуко (борлак), петрів батіг (цикорій), торрічеллієва пустота, архімедова спіраль;

в)   у крилатих висловах (пишуться з малої букви): соломонове рішення, ахіллесова п 'ята, гордіїв вузол, да-

моклів меч, сізіфова праця, дем 'янова юшка, крокодилячі сльози.

Частина присвійних прикметників вживається тепер:

а)  як географічні назви: Київ (місто Кия), Харків (від Харко), Львів, Васильків, Святошин, Пирятин, Козятин,

Клавдієве, Сватове, Гречине, Маріїне;

б) як прізвища: Ковалів, Пономарів, Щоголів, Іванишин (від Іваниха), Павлишин, Ковалишин.

Объяснение:

1.      мовивши слово, треба бути йому паном.2.      не так то він діє, як тим словом сіє.3.      говори стовпу, а він стоїть.4.      дай дурневі макогона, то він і вікна поб'є5.      скільки вовка не годуй, а він все в ліс дивиться6.      чує дзвін, та не знає, звідки він7.      вітер віє і не знає, що погоду він міняє8.      "ти йому слово, а він тобі десять"9.      " він заткне за пояс любого вашого занюханого службовця, бо тепер сам на цілих двоє сіл службовець. агент! "(в. кучер "трудна любов"),10.      „він вивів із себе сидора вчора на вулиці через дрібницю"