Як пишеться слово -дециметр, дициметр, дицеметр, децеметр? будь-ласка.

правильно пишеться - дециметр

 

я вчуся в шостому класі, і, звичайно, дуже хочу закінчити середню школу. без середньої освіти не обійтися, це зрозуміло. у школі ми осягаємо основи всіх необхідних знань: рідної мови і літератури, і ії, біології, фізики та хімії, астрономії, історії та правознавства, багатьох практичних умінь на уроках праці, різних для хлопчиків і дівчаток. але нещодавно ми з друзями сперечались: чи всі шкільні предмети нам треба вивчати і чи обов’язково треба здобувати вищої освіти? адже зараз дуже багато людей працюють, маючи дуже вузьку спеціалізацію або зовсім не за тією спеціальністю, яка вказана у них в дипломі, говорили мені мої однокласники. навіщо тонкощі російської мови, а історику — основи хімії? я не згодна з моїми друзями.

освічена людина не може володіти широкими знаннями і не знати самого елементарного. без бази, яку дає школа, неможливо здобути вищу освіту. та й вищу освіту передбачає дуже широкий спектр знань: і в гуманітарних, і в технічних вузах, крім основних предметів, вивчають багато інших: історію та філософію, логіку та економіку, рідну мову та іноземні мови. всі науки тісно пов’язані другу іншому, і не можна бути відмінним фахівцем, не знаючи основного і того, що так чи інакше стикається з тією областю знань, в якій ти добре орієнтуєшся. зараз дуже багато технікумів і вузів, які випускають чимало найрізноманітніших фахівців, на ринку праці навіть надлишок деяких професії. роботу знайти не завжди легко і ніколи не знаєш, чим тобі доведеться займатися в житті. тому я вважаю, що людина має володіти найрізноманітнішими знаннями і вміннями — від шлтья і в’язання до складних хімічних дослідів, від елементарної роботи по будинку до проведення наукових досліджень.

напевно, немає учня, який би за час свого перебування в школі не задавав собі питання: навіщо потрібно вчитися? і відповіді на це питання, звичайно ж, як і самі учні, різні: від «взагалі нічого» до «звичайно ж, потрібно». залежать відповіді і від настрою, і від успіхів або невдач хлопців у той час, коли це питання було задано. від народження до останніх днів людина вирішує безліч завдань, які ставить перед ним життя. вирішуючи їх так чи інакше, він намагається здійснити мрію: навчитися керувати своїм життям. у наш час для цього треба озброїтися і опанувати систему найсучасніших знань у сферах фізичного та інтелектуального розвитку. і основа цього розвитку людини закладається саме в школі. адже щоденна навчання в школі, крім засвоєння знань з , фізики, мов, літератури, привчає до старанності, працьовитості, терпіння. а вчитися без праці і терпіння неможливо, це знає кожен.

приклади цього ми можемо знайти, озирнувшись навколо. хіба для когось секрет, що більше і краще встигає той, хто більше робить? а робить тому, що у нього більше інтересів — наприклад навчання в школі, заняття танцями, спортом, різні гуртки. праця взагалі і праця школяра — явища одного і того ж порядку. якщо людина звикла невирішену , ту, що у нього не вийшла будинку, списувати на підвіконні в школі, то навряд чи можна очікувати, що він доведе до кінця будь-яку справу, яке в нього не вийшло відразу. а праця — одна з перших ступенів будь-якої діяльності, як і будь-якого успіху  .

у тому, як знайти себе, школярам завжди вчителя — це співрозмовники, яким ти можеш довіряти, досвідчені, обізнані люди. їхнє основне завдання — обговорити з тобою неосяжний коло питань, укладених в проблемі, знайти себе, стати в майбутньому хорошою людиною і висококласним фахівцем в обраній професії. немає на світі людини, який міг би сердитися на природу, що вона його обділила, у кожної людини — широкий, в основному однаковий, набір задатків і здібностей, треба тільки навчитися їх знаходити і розвивати. тому кожна людина може опанувати будь-якою справою, будь-якою професією, але тільки визначивши свої схильності до якогось певного заняття, вивчаючи предмет у школі, можна досягнути справжнього успіху в житті.

 

  ч

Уже понад півтора століття поема І. Котляревського "Енеїда" не втрачає популярності серед українських читачів. І це не дивно, бо, узявши класичний твір римської літератури, Котляревський зробив на основі цього сюжету справжню українську поему, сповнену гумору та героїзму.

За римською міфологією, Еней був сином троянця Анхіза і богині Венери, який після загибелі Трої довго мандрував, виконуючи волю богів, доки не зупинився в Лаціумі. Згодом нащадки Енея заснували великий Рим.

А от як починається "Енеїда" Котляревського:

Еней був парубок моторний

І хлопець хоч куди казак,

Удавсь на всеє зле проворний,

Завзятіший од всіх бурлак.

І одразу — де той Рим! Наш, український парубок, веселий та трохи бешкетний, сміливий та кмітливий. І товариші його — хіба ж це греки? І пісні вони співають українські, і обід у них — "з салом галушки", "лемішка і куліш", і горілку та брагу п'ють вони, як справжні козаки. А боги поводяться, як дуже знайоме панство — скубуться, сваряться, ошукують один одного, не цураються хабаря (Нептун за півкопи грошей погоджується припинити шторм).

Еней та його друзі дуже схожі на тих стародавніх вояк із козацтва, що вміли добре поїсти та випити, кохалися з жінками, але й воювали відважно й так, наче мимохідь, без удаваної пишності, засновували міста.

Коли Еней і його воїни потрапляють до Дідони, це наче козацька ватага після боїв відпочиває — танцює, їсть та п'є, ніби й одружитися ладні. Але ось лунає "воля богів" або козацької долі — і ніщо їх не зупинить.