(при) дніпровський край, (по) новому працює він, (у) глиб росте коріння, (у) глиб боліт, з хати (на) двір поніс, з вулиці (на) двір, (по) перше і (по) друге, (зо) зла кинув, (по) щирому руку потис, ідемо (по) новому шляху, опинився (в) середині, (зі) мною поряд, ми до всіх (по) щирому, (с) початку подумай.

Придніпровський край, по-новому працює він, углиб росте коріння, у глиб боліт, з хати на  двір поніс, з вулиці надвір, по-перше і по-друге, зозла кинув, по-щирому руку потис, ідемо по  новому шляху, опинився всередині, зі мною поряд, ми до всіх по-щирому, спочатку подумай. 

Осінній дощ спокійний та неспішний. зазвичай він не приходить раптово. спочатку підіймається вітер, а небо затягують сірі хмари. далі починає мілко накрапати дощ . згодом він може посилитися , а може мжити потроху цілий день.він неначе людина несе у світ свої сумні почуття та розповідає про наболіле. ми його або чекаємо   ,або зустрівши сумуємо.люди радіють дощу після спекотних літніх днів. але ось ближче до осені, коли вже холодно, дощ не приносить стільки радості, скоріше навпаки, трохи засмучує. дощ приносить вогкість, особливо вона неприємна коли ще й холодно. скоріше б закінчився холодний дощ. так хочеться зігрітися біля теплого каміна. лиш прислухайтесь його пісня відбивається від вікон і летить додому розбиваючись голосно вибуає.створюючи звук   нестримної печалі , він немов   співає протещо так не боліло в душі його пісню ми чекаємо і знаємо що ось вона прийде дощ музикант без якого б на світі булоб сумно

ще з пелюшок дитину привчали любити й шанувати хліб. згадаймо, як у давніші аси немовля разом з материнським молоком уживало хліб: заміст сучасних сосок давали обгорнуту в полотняну тканину м’якушку-смоктунця.

будь-яке свято чи обряд не обходились без паляниці. народжувалася дитина – йшли з хлібом; виряджали сина в далеку дорогу – і мати ув’язувала в рушник житній окраєць; справляли весілля чи будували хату – неодмінно приходили з книшем; йдучи на поминки, кожен ніс із собою паляничку; дорогих гостей також зустрічали хлібом-сіллю…

нині нерідко можна почути: той, хто не голодував, ціни хлібу не знає. може, в цьому справді є частка істини.

проте, здається мені, основним критерієм ставлення до хліба є рівень нашої культури. скажімо, а чи в багатьох родинах стало за святе правило не залишати недоїдків? більшість, з ким вів мову на цю тему, сприймали зауваги як своєрідну образу: що, мовляв, хліба не вистачає, аби ми скнарами жили? он у чому, виявляється, скнарість – бережливому ставленні до найсвятішого.

і подвійна біда в тому, що цієї хибної думки дотримуються люди середнього і старшого віку, в котрих свої сім’ї, діти. чи зуміє немовля освоїти глибоку мораль, перейнятися нею, якщо немає з кого «брати приклад»? далебі, що ні.