Складiть речення зi словами: абиде, аби де, абощо, або що, хтозна, хто зна, аякже, а як же, чимало, чи мало. уся надiя на вас! вся надежда на вас!

Не дочекавшися матері, діти заснули абиде. аби де ти не був, завжди повертайся до рідного дому. купи собі курку, гуску, - хлопці, ви не курите? - ні, або що? коли позичав – знаю, а коли ві –  хтозна ! хто  зна   мої проблеми,  хто  зна   мої думки,  хто  зна , наскільки швидко  летять мої роки?   він думає, що для нього фабрику збудують.  аякже , чорта пухлого  дочекаєа  як  же   важко було працювати селянам! чимало   літ перевернулось, води  чимало   утекло.чи мало літ пройшло, чи багато - вернулася дівчина додому.

читаючи щоденник   художниці марії башкирцевої,   намагаєшся уявити, що стало причиною духовних метаморфоз цієї молодої дівчини.

як вона могла з’явитися   в тій родині далеких від мистецтва людей, де начеб і не повинна була з’являтися.  

вона сама вибрала собі долю. у світських салонах франції, серед   розкоші чулася чужою. навіть шлюб соціально вигідний вважала самоприниженням.   її виховали честолюбною. тому майбутнє здавалося легко досяжним і простим. але так бути не могло.

за натурою вона була схожа на свого батька - категорична, амбітна. часом ненавиділа себе за це.

як далеко тепер її гавронці - полтавське село, що тулиться до лагідної річечки. невелике село, де людей чекає важка праця, гучні свята, росяні ранки, вечірні співи. вона тужить за ним і дивується: чому тоді, перебуваючи в гавронцях, не почувала, що вдома? твій дім там, де ти вперше побачив світ. вона ж так поспішала тоді поїхати звідти, мовби хтось гнав її в шию. здавалося, що справжнє життя – тільки тут, у парижі, а та забута богом глушина не для неї.

тепер вона мусить переконати матір повернутися в україну, хоч це   нелегко. кожна хвилина у неї підпорядкована роботі. останні два роки – ніяких захоплень, ніяких розваг. а їй же ще й немає двадцяти трьох. і не знали, як вирвати її з цієї виснажливої гонки, бачачи її втому. а марія нехтувала всіма засторогами, їй треба стати знаменитою художницею, а решта все не має ніякого значення. щоб досягнути   мети, марія згодна заплатити чим завгодно. марія не знає, що   дні її лічені.

марія часто хворіє.   та їй головне – написати цей пейзаж, довести собі, що щось усе-таки значить. лише тепер   збагнула, якою щасливою була в ті   дні дитинства й отроцтва, коли так поспішала жити й чекати приємних сюрпризів від завтрашнього дня.  

у неї немає сил сидіти, паморочиться голова. ляже на своє тверде й вузьке ліжко.   навмисне обрала таке.   хай інші маніжаться на пуховиках, їй же треба багато зробити.

ось один із останніх щоденникових записів художниці: «мені здається, що ніхто не любить усього так, як люблю я: мистецтво, книги, розваги, шум, тишу, сміх, сум, нудьгу, жарти, любов, усі пори року, всяку погоду, рівнини росії і гори довкруж неаполя… я все люблю до обожнення… я хотіла б усе бачити, все обійняти, злитися з усім і вмерти, якщо треба…».

на полотні зображено один з перших днів зими. вона тільки почалася, дощі припинилися і поступилися місцем снігу. двоє дітей вийшли на вулицю, і на їхніх обличчях помітна радість і захват від того, що, нарешті, пішов сніг і накрив все навколо своїм білим покривалом. вони стоять на ґанку і з захопленням дивляться на перший сніг. тепер їх чекають зимові веселощі: катання на санках, лижах і ковзанах, ліплення сніжок та сніговика.

дівчинка так поспішала помилуватися на снігопад, що вискочила в тонкому платтячку, накинувши поверх нього лише шаль. її молодший брат одягнувся тепліше — він стоїть в пальто і зимовій шапці. обличчя дівчинки звернуто вгору, вона посміхається, насолоджуючись змінами у природі. а хлопчик дивиться на те, як сніг вкриває все довкола, зосереджено розмірковуючи над тим, яку з зимових забав обере в першу чергу.

але ці двоє не єдині, хто вийшов привітати перший сніг. сусідський хлопчик теж вибіг на вулицю порадіти снігопаду.

сильного морозу поки немає. це видно по тому, що в невеликій калюжі сніг тане, створюючи на білосніжному килимі чорну пляму.

перехід осені в зиму зображений через використання світлого фону і теплих тонів. старі будинки й брудні вулиці швидко стають білими та ошатними. дивлячись на цю картину, відразу згадуєш ту радість і підйом, які відчуваєш, коли перший сніг йде за твоїм вікном. сюжет її зрозумілий кожному, адже така проста радість, як перший сніг, доступна кожній людині.

митець ніби проводить паралель між дитячою простотою і чистим білим снігом, адже вони ще не розучилися радіти таким речам, як сніжинки, що повільно з неба.