Текст розповидь на тему весняний струмок зи сонечко усмихается бижить жвавий струмочек прозора водичка перестрибуе с каминця на каминець весела писенка наповнюе велика ричка.

Весняне сонечко усміхається мені з неба.назустріч біжить жвавий струмок.нахиляюся щоб придивитися.прозора водичка перестрибує з камінця на камінець.іду біля струмочка,і виходжу до річки.шумить вона хвилями ,а весела пісенька наповнює велику річку

  що було б, якби всі українці були, як одна сімя

    у сім'ї завжди дбають один про одного і у скрутні хвили. я дуже люблю свою родину і також я люблю свій рідний народ, тому іноді уявляю що було б, якби всі українці були, як одна сім'я.

      зважаючи на те що українці -  дуже щирий,гостинний,доброзичливий,терплячий народ, нове життя стало б світлим і добрим. були б кращі умови і панувало б порозуміння. люди б вище цінував працю інших і самі намагались зробити щось краще, так як це принесе користь іншим. ми б разом турбувались про стабільність держави і спільними зусиллями виводили її на нову арену всесвітнього визнання. згуртована праця б зміцнити національну гідність і країні з економічними проблемами.

        багато незгод випало на долю українців. на сьогоднішній день налічується велика кількість емігрантів, жебраків   та безхатченків. хіба б було таке у щасливій родині? де віра в те,що якщо ти десь оступився, то людина завжди протягне тобі руку ?

не будучи сім'єю ми не відчуваємо   того добробуту і підтримки, про яку мріємо! тому будьмо щирими і привітними, тому що віра у краще майбутнє, підкріплена активними діями зближує народ і перетворюю в одну міцну сім'ю.

Український рушник споконвіку був символом україни, як і калина, і верба, і українська пісня. але українських народних пісень уже мало співають. на вербах, що ростуть уздовж річок, хлопчиська влаштовують «тарзанки», з яких стрибають у воду. а рушник — це просто кусок білого полотна з вишитими на ньому птахами і квінещодавно я була на весіллі у своєї двоюрідної сестри. реєстрація відбувалася в центральному палаці одруження, вінчання в церкві — усе було дуже красиво. ось машини вже під'їхали до ресторану, де мав відбутися банкет. вийшли на ґанок батьки молодих. у руках у матері нареченої був величезний рум'яний коровай, що лежав на красивому рушнику. я не повірила своїм очам — це був той самий, котрий довго вишивала наша бабуся і який ми із сестрою, жартуючи, ледь не розірвали навпіл: кожна тягла його до себе. тоді в бабусі на очах виступили сльози. пізніше вона розповіла нам, що дуже старалася зробити цей рушник схожим на той, з яким зустрічали після вінчання її і дідуся їхні наречений і наречена вийшли із розкішного лімузина, поклонилися батькам, поцілували коровай, який потім разом із рушником лежав на весільному столі.отже, не вмерла ця традиція, не вмер рушник. так зустрічали молодих в україні і сто, і двісті років тому. навіть зараз, коли на нинішніх наречених — розкішні вінчальні плаття, женихи одягнені в елегантні смокінги, а весільний кортеж здебільшого блискучі «іномарки», неодмінним атрибутом навіть найсучаснішого весільного торжества залишається простий, може, навіть грубий український рушник. він не змінився. змінився час, іншою стала україна, а український рушник залишився колишнім. на ньому так само шаріють ягоди калини і горобини, співають птахи, зеленіють гілки дерев, синіє льон. його, як і колись, вишивають з любов’ю, довго просиджуючи біля вікна.я впевнена, що рушник залишиться таким же, яким він був завжди. недарма його прославляли тарас шевченко, павло тичина, андрій малишко. рушник — це святиня. святині не змінюються. вони або живуть, або вмирають.бабуся, чи простиш ти мене? чи піднесеш і мені в день мого весілля неоціненний подарунок, у який вкладеш свою душу? чи вишиєш ти і для мене український рушник? я дуже на це сподіваюся. нехай і в моїй родині буде святиня.