Скласти речення з цих слів. по одному реченні до кожного слова. з давніх давен, допобачення, наспіх, тим часом, ввечері, хоч-не-хоч.

    пропоную скласти такі речення з поданими словами: з давніх-давен наш народ славиться своєю щирістю та гостинністю. "до побачення! " - сказав василько, виходячи зі школи. я наспіх зібрала свої речі та швидко побігла на вокзал. тим часом, на пероні на мене чекав мій вірний товариш. ввечері, коли сонечко вже сіло, стає прохолодніше. хоч-не-хоч, а вчитися треба.

Яслухаю джмелика як приємно лежати в траві та слухати, що відбувається довкола. ось далеко промчало авто. десь угорі на дереві обізвалася синичка: цінь-цінь! ніби каже: «поглянь, я тут! » у траві, якщо лежати й уважно її розглядати, можна побачити безліч різних комашок, жучків, маленьких метеликів. та раптом серед мовчазного трав'яного населення я почув дивний звук. спершу подумав, що то десь далеко у високостях літак летить собі. аж ні, це десь поруч! роззираюсь і завмираю від несподіванки, бо прямо переді мною сів на квітку джмелик. він був ще невеличким, я подумав, мабуть, він перший раз вилетів знайомитися зі світом. джмелик був так близько, що я мав нагоду роздивитися його з усіх боків. він був такий собі — «качок» — товстенький, серйозний, діловий. чорні лапки миттю ніби прилипали до пелюсток квіток. чорні поблискували на його голові, а вусики-антени щось вишукували в просторі. і звичайно ж, дуже красиве волохате вбрання в чорну та жовту смужечку. мені здалося, що джмелик насолоджувався своїм приглушеним дзижчанням і продовжував вкотре перелітати з квітки на квітку. а може, він співав пісню й був вдячний мені як слухачеві. я лежав у траві і слухав джмелика.

Шапка для українців була дуже важливим предметом. поганою прикметою було загубити її. без шапки не виходили з хати. коли заходили до приміщення, шапку відразу знімали.   влітку чоловіки, особливо селяне, часто носили брилі. цей головний убір був дуже поширеним в україні. бриль – це чоловічий солом’яний капелюх. бриль дуде практичний і добре захищає від дощу та сонця. цей різновид капелюха обов'язково був у кожного українського хлібороба. шапка запорожського казака була його гордістю. на січі у кожного куріня головний убір був своєї форми, не схожої на інші. у курінях були майстри, що шили ці шапки. навіть у літню спеку козаки   не знімали хутряних шапок. верхня частина козацької шапки була видовженою, а сама шапка - високою і загостреною. іноді шапки прикрашали срібною китицею. у відлогах шапки козак-запорожець зберігав невеличкі власні речі, такі як тютюн, люльку та кресало. таким чином, шапка заміняла козаку кишені.  шапка також була символом козацької честі. якщо казак втрачав шапку, навіть на полі бою, це було для нього безчестям.