Міні-твір на будь яку тему із звертаннями

Степ       степе мій, урожайнику! лежиш ти, повитий красою, шепочеш стиглим колосом! скільки раз на рік ти міняєш свою оздобу? навесні ти лежав чорнотілий,  клубочився  сизим маревом випарі напоєний вологою, наснажений сонцем, прийняв ти в лоно своє золотий засів. потім зарум'янився, зазеленів першими , а згодом обіслав­ся ніжними килимами — ярицвітами. аж згодом гойдав ти на собі хвилясту, зелену піну злаків, красувався срібним колосом, цвів сереж­ками, клубочився золотим пилом квітування, половів хмарками і за­кипів золотим литвом повнозерного колосу. і ось ми прийшли на твій  поклик. твої недавні весняні сівачі стали женцями.         яким же ти розкішним і багатим став, степе наш! весело і любо засівати тебе хлібом, зодягати, прикрашати тебе зелом молодих лісів, напувати твої яри і срібноводцям ставків і озер. любо тебе заквітувати голубим льоном, червоними квітами еспарцету, рожеви­ми китичками весело обробляти тебе, бо  горнешся  ти, красеню, до сівачів, господарів своїх. для них ти розквітаєш своєю красою, для них плодоносиш

Край села, біля стежки стоїть самотня закинута криниця. всякий подорожній не може пройти повз неї. всіх вона напоїть досхочу.   вода в ній чиста та прозора. на смак як мед. існує давня легенда про неї. колись давно забрали в матері єдиного сина в соладати. довго мати тужила за сином, а потім пішла його виглядати. довго вона стояла нерухомо і чекала на нього. так вона і застигла нерухома на місці і перетворилася на стару криницю. з тих пір і вона завжди вислухає всі туги подорожнього, втомить спрагу

Мовлення – це один з найважливіших засобів спілкування. по тому, як людина розмовляє, одразу складається враження про неї. мовлення людини – це наче її візитна картка, завдяки їй ми легко розуміємо, хто перед нами – дитина чи дорослий, людина з вищою освітою чи безробітний волоцюга, людина чемна чи груба. і культура мовлення є дуже важливою, адже якщо людина говорить з помилками, ставить неправильні наголоси, уживає недоречні слова та слова-паразити, то ми вже не сприймаємо її приязно, не вважаємо культурною.  що означає культура мовлення? це й дотримання літературних норм мови, вживання певних інтонацій. крім того, культура мовлення тісно пов’язана з культурою спілкування. треба вміти зрозуміти і те, що сказати, і те, як сказати, а також коли. найчастіше культурою мовлення володіє той, хто має відповідну освіту та виховання, тобто той, кого привчили бути чемними при спілкуванні з іншими, а також навчили правил мови, поваги до її краси та багатства. і хоч усі ми вчимо в школі українську мову (або будь-яку іншу), далеко не всі використовують ці знання в повсякденному житті. у побуті ми користуємося розмовним стилем і думаємо, що нам не треба стежити за тим, що ми говоримо. бо тут ніхто не поставить нам «двійку». але чи варто засмічувати своє мовлення нецензурними висловами, жаргонізмами, вульгарними словами? що красивого в безграмотності? хіба це робить спілкування приємнішим? мені здається, навпаки, цим ми лише принижуємо і співбесідника, і самих себе. до того ж, таке мовлення не завжди доречне й не всіма буде зрозумілим.  мовлення – це відображення думок людини, її світогляду з одного боку, а з іншого – це показник її ставлення до інших. вміння людини використовувати багатства мови для того, щоб виразити свої думки, характеризує її як освічену, розвинену, духовно багату. хтось скаже, що для нього це не має значення, як говорити. бо в житті є проблеми набагато більш суттєві. та спілкування – це одна з основних потреб людини, а зробити його приємним хоча б за культурного мовлення – це доступно кожному.