Морфологичний розбир слiв : ми, вiн, нам

частина мови слова — займенник.

морфологічні ознаки

початкова форма: ми (називний відмінок однини);

постійні ознаки: 1-ша особа;

непостійні ознаки: давальний відмінок, множина.

синтаксична роль:

може бути різним членом речення, дивіться по контексту.

частину мови слова він — займенник.

морфологічні ознаки:

початкова форма: він (називний відмінок однини);

постійні ознаки: 3-е особа;

непостійні ознаки: називний відмінок, однина, чоловічий рід.

синтаксична роль

може бути різним членом речення

Найважливіші етапи життя людини і окремі стадії розвитку сім'ї завжди різноманітними і звичаями. до традиційної сімейної обрядовості належать обряди, пов'язані з біологічним циклом існування людини — народженням (пологові звичаї та хрестини), одруженням (шлюб і весілля), смертю (похорон і поминки).    пологові обряди і звичаї.  вони з трьох тісно пов'язаних циклів: передпологовий, власне пологовий і післяпологовий. перші два включають звичаї, уявлення, повір'я, обрядові дії, метою яких є збереження вагітності та забезпечення успішного перебігу пологів. післяпологові обряди спрямовані на охорону і очищення матері та дитини, приєднання новонародженого до сім'ї, громади і церкви.передпологові звичаї  покликані були сприяти нормальному перебігу вагітності, доброму самопочуттю жінки, забезпеченню фізичної, розумової та моральної повноцінності новонародженого. до них належать, перш за все, поширені в усій україні заборони на споживання певних продуктів, вимоги не дивитись на деяких звірят і плазунів, уникати зустрічей з каліками, сліпими, хворими і недолугими. великого значення надавалось психічному стану жінки, оберіганню її від нервових потрясінь, сварок, переляку. це пояснюється тим, що в народі вірили нібито вада інших могла перейти на дитину. прояви негативної поведінки вагітної (крадіжки, сварки тощо), згідно з народними віруваннями, негативно позначились би на вдачі її дитини. тому вагітна жінка свою вагітність приховувала якомога довше, щоб ніхто не врік і не тяжко було родити.власне пологові обряди  починалися із запрошення баби-повитухи, коли вагітна жінка відчувала, наближення пологів. бабу-повитуху запрошував чоловік, який йшов до неї з хлібом. у свою чергу, баба приходила приймати пологи з хлібом, свяченою водою і зіллям. у хаті породіллі вона відчиняла всі замки, вікна, двері та розв'язувала всі вузли: щоб дитині легше було прийти на світ. потім обкурювала жінку зіллям. народ вірив, що ці магічні дії мають надприродну силу і є корисними для матері та новонародженого.магічні дії часом примовляннями. наприклад, баба давала породіллі пити воду з пригорщі, решту води зливала над жінкою зі словами:   «як ота вода легко сходить, так би ота дитина легко з тебе зійшла». різноманітністю відзначалися обряди, пов'язані з відрізанням пуповини. на всій території україни існувало повір'я: якщо її відрізати на куделі, то в майбутньому будуть народжуватися дівчата, на сокирі — хлопці. на бойківщині, гуцульщині дотримувалися звичаю зберігати перев'язану пуповину до того часу, поки дитина сама її не розв'яже. вірили, що таким чином дитина «розв'яже собі всю роботу», буде рости хазяйновитою і розумною.значне місце посідали  обряди, пов'язані з першою купіллю. існувало повір'я, що виконані в перший день народження дитини магічні дії впливатимуть на її подальше життя. щоб дитина росла здоровою, у першій купелі використовували свячене зілля або свячену воду. крім того, хлопчику до купелі клали дев'ясилу («щоб сильним був»), дівчинці додавали меду, квітів, молока («щоб гарною була»). кожен, хто приходив до хати під час першої купелі, мав кинути до неї монету «на щастя».скупану дитину обсушували коло печі. це робили не тільки з гігієнічних міркувань, але й з метою прилучення новонародженого до вогнища. про вшанування вогню і вогнища та віри в їх очисну і охоронну дії свідчить звичай гуцулів прив'язувати на праву ручку немовляти разом з іншими оберегами (наприклад, часником) мішочок зі шматком глини з печі. у післяпологовий період здоров'я матері й дитини охоронялося від усього злого цілою низкою оберегів. найпоширенішим в україні був звичай пов'язувати дитині на ручку червону нитку.в україні з минулих століть і до нашого часу існує переконання, що новонароджену дитину, особливо хвору чи кволу, слід якнайшвидше охрестити. таким чином переслідувалася подвійна мета: охоронити її від усього злого і прилучити до християнської громади, очистивши від першородного гріха. мамі дозволяли ходити до церкви лише після здійснення церковного обряду «виводу», що символізував очищення.вважалося, що дитина, породілля і навіть баба-повитуха після пологів були нечистими. 

уживаються  тільки в однині:

-  власні назви (одеса, донбас, тарас григорович шевченко, чумацький шлях).

зверніть увагу!   власні іменники в окремих випадках можуть мати і форми множини (сім’я сосніних, справа артамонових).

- іменники, що означають збірні поняття, сукупність однорідних осіб або предметів, що мисляться як одне ціле (професура, рідня, піхота, селянство, молодь, коріння, гілля);

- більшість іменників, що означають матеріал, речовину, хімічні елементи тощо (золото, сталь, молоко, чай, кисень, водень, вуглець, бензин, електрика).

зверніть увагу!   деякі іменники цієї групи при означенні різних сортів даної речовини можуть вживатися і в множині (технічні масла, чаї першого сорту, мінеральні води).

- абстрактні назви, що означають якості, властивості, дії (сміливість, бадьорість, краса, висота, глибина, спокій, радість, патріотизм, біганина, нудьга).

зверніть увагу!   деякі іменники цієї групи, набуваючи значення конкретності, можуть мати і форми множини (висоти науки, глибини моря, красоти природи).

вживаються  тільки у множині:

- власні назви (карпати, чернівці, альпи);

- іменники, що означають предмети парної або симетричної будови (окуляри, ножиці, ворота, ковзани, сани);

- іменники, що означають масу, речовину (дріжджі, помиї, парфуми, вершки);

- назви періодів часу, подій, ігор (канікули, іменини, дебати, піжмурки, шахи);

- деякі іменники дієслівного походження (радощі, веселощі, гордощі).

усі іменники, що вживаються тільки у множині, не мають ознак граматичного роду.

збірні іменники

серед іменників, що означають загальні назви, виділяються так звані  збірні іменники, які означають сукупність однорідних предметів, що сприймаються як одне ціле (молодь, студентство, дітвора, гілля, бурячиння).

збірні іменники, що означають сукупність тварин і неживих предметів, речей, відпові на питання  що? :   вороння, ганчір’я. збірні іменники характеризуються властивими їм граматичними особливостями. вони виділяються серед інших іменників передусім своїми особливостями форм словозміни і словотворення.

збірні іменники, означаючи сукупність предметів як єдине ціле, вживаються лише в однині. означаючи предмети, які не пі лічбі, вони не можуть сполучатися з кількісними числівниками і не вживаються у множині.

зверніть увагу!   не є збірними іменники:   група, загін, рота, команда, ансамбль, народ, хор  (хоч вони і означають певну сукупність). вони означають предмети, які пі лічбі. ці іменники можуть вживатися і в множині:   дві групи, три загони, чотири роти, п’ять команд  тощо.

збірні іменники можуть сполучатися лише з неозначено-кількісним числівником багато і дробовими числівниками:   багато дітвори, чотири п’ятих селянства.

збірні іменники творяться за суфіксів  -ств(о), -цтв(-о), -инн(-я), -н(-я), -ин(-а), -ст(-а), -ур(-а), -ат, -ник, -як  та ін.:   птаство, козацтво, картоплиння, собачня, городина, агентура, терник, вишняк.