Збудь якого тексту пять речень зприслівниками

Підійдеш до мене я росповім про той світ

Ястою дуже високо (присливник як? високо)

Рідна мова рідна мова, це просте словосполучення, яке таїть у собі глибокий зміст. мова для людини це засіб для спілкування, взаємодії з оточуючими. це інструмент завдяки якому людина може формулювати свої думки, виражати їх. саме завдяки мові ми можемо самовиражатися у спілкуванні. без неї не можливо створення книжок, запис отриманих знань то що. рідна мова для людини посідає особливе місце у житті.ще немовлям вона чує перші слова на ній, як губка вбирає у себе все нові і нові слова протягом свого розвитку, аж поки сама не каже перше слово. за першим йде  друге, за ним третє. потім починаються короткі речення. стаючи більш великими, діти вже не можуть помислити себе без рідної мови. частіше за все ця мова залишається з людиною назавжди. за все життя вона збагачує свій словниковий запас. постійно, користуючись нею. хоча буває й так, що людина вчить одну чи декілька інших мов. переїздить до іншої країни і живе там. постійно користуючись не рідною, а іноземною. але навіть в таких випадках в серці у людини залишається рідна мова. вона може розмовляти на іншій, але часом все одно думки її проходять на рідній. що ж таке рідна мова? мова, батьків та дідів? так але не завжди. мова країни де ти живеш? аналогічно. рідна мова, це та мова з якою ти виріс, до якої звик,яку, любиш і поважаєш. вона може бути одна рідною чи їх може бути декілька. адже якщо з дитинства ти знаєш дві три чи більше мов. якщо звик вільно на них спілкуватися, якщо тобі зручно і приємно розмовляти на них. вони усі стають рідними. саме тому на мою думку рідна мова це та що живе у твоїй душі. та чиїм носієм ти є та на якій зручно розмовляти, писати читати. та від звуків якої серце наповнюється радістю. при тому, кожна мова по своєму гарна, для когось кожна мова рідна, і необхідно це поважати. любов до своєї мови, на мій погляд, це як любов до рідного краю, домівки та батьків.

мій дідусь іван сидить на чолі великого овального столу у просторій залі свого будинку. за цим столом щороку збирається його велика родина на сімейні урочистості. діти, онуки, правнуки… всі ми вважаємо за велику честь знаходитися в цьому домі за одним столом. сьогодні діду виповнилося 85 років. він гарний: високий, ставний, з абсолютно сивою, але пишною шевелюрою, яскравими синіми очима. одягнений у модний джемпер та дорогі джинси, замість краватки на ньому елегантна шийна хусточка, яка надає йому трохи легковажного, богемного вигляду.

мій дід – успішна людина. все, що він має, заробив своїми власними зусиллями, без участі «сильної волохатої руки». він народився у глухому далекому селі, де не було ні електрики, ні радіо, ні навіть книжок   – взагалі нічого. батько загинув на війні, коли хлопчикові   виповнилося шість років, залишивши сиротами чотирьох дітей. напевно, зайве буде розповідати, як важко йому прийшлося у житті.

та була в нього одна риса, яка й стала запорукою його життєвого успіху: наполегливість у досягненні своєї мрії. а мріяв тільки про одне – вивчитись. з свого богом забутого села він до далекої незнайомої москви. і там якимось чудом вступив до інституту. вчитися було страшенно важко. але здолав і науку. а потім почав працювати за фахом. чесно працював. він каже, що це й виявилося найскладнішим – бути завжди чесним і послідовним, ніколи не ставати на хибний шлях, приймати правильні рішення, не шкодувати себе, віддаватися обраній справі. ось тоді й почав приходити успіх.

отже, якщо спитати мого діда, в чому він полягає, той життєвий успіх, він вам скаже: працюй і не шукай легких шляхів. все дуже просто.