Підскажіть якісь речення з дієприкметниковим зворотом! будь ласка!

Ще спить земля, укутана снігами.    (д. луценко) на дворі одцвітають квіти, посаджені в минулому році.іноді я згадую книги, прочитані ще у дитинстві.  пофарбований ровер стояв біля воріт.під деревом стояла дівчинка, одягнена у довну сукню.   безмежний степ, ужитий снігом, спав (м. старицький). я чую пісню, в щасті співану (о. журлива) веселка, овіяна вітром, в моїх зацвітає очах (а. малишко). котить сонний дніпро віками зажурені води (м. луків). чудово блищало небо, засіяне зорями (і. нечуй-левицький)сниться вночі мені зорями вишите небо (г. кириченко) стоїть налитий синню день (м. паяієнко).

Кам’янець Подільський – місто, що зберегло дух середньовіччя. Своєрідність та унікальність його полягають у гармонійному поєднанні ландшафту і містобудівної структури середньовічного міста, в якому військові інженери, використовуючи чудові природні властивості, створили фортифікаційну систему, що не має аналогів у Європі…

До творення неповторного архітектурного вигляду Кам’янець-Подільського у різні періоди його історії доклали майстерності архітектори й скульптори з Італії, Нідерландів, Вірменії, Польщі, Франції, Туреччини та ін.

Сьогодні чимало туристів захоплюються вдалим поєднанням міцних оборонних мурів міста, Старого замку (XII–XVIII ст.) та високих стрімких скель каньйону річки Смотрич.

Надзвичайно привабливий для любителів фортифікації і комплекс укріплень Нового замку, збудований у XVII ст., що є єдиним збереженим зразком такого типу споруд нідерландської школи. Неабиякий інтерес викликає й унікальний Замковий міст, що сполучає Старе місто із Замковим комплексом.

До складу Кам’янецької фортеці входять одинадцять башт, кожна з яких має свою назву й історію.

Так, найвища башта названа Папською тому, що була збудована на кошти, надіслані Папою Римським Юлієм II. Ще її називають Кармелюковою, бо в ній тричі був ув’язнений український народний герой Устим Кармелюк. У Чорній (кутовій) башті знаходиться криниця завглибшки 40 м і діаметром 5 м, видовбана у скелі.

У підземеллях Замкового комплексу відкрито експозиції, що відтворюють сторінки його історії. У західному бастіоні реконструйовано панораму оборони замку 1672 р. під частурецької навали. У східному бастіоні розміщено експозицію, присвячену історії легкої метальної зброї на Поділлі, де відвідувач може вистрілити з арбалета, відчувши себе середньовічним воїном. До нашого часу збереглася система ходів і казематів.

Сьогодні, за попередньою, домовленістю, можна стати учасником нічної театралізованої екскурсії Старою фортецею. Екскурсію у вежах (баштах) і підземеллях фортеці проводить кам’янецький «староста» та його «свита», які цікавими розповідями, піснями, танцями не лише знайомлять екскурсантів з історією замку та озброєнням, а й створюють неповторне відчуття подорожі у часі.

Відвідувачі фортеці мають змогу поїздити верхи на конях, постріляти з арбалетів та луків, власноруч викарбувати пам’ятну монету.

Поезія… Таке, здавалося б, просте слово в сучасному світі. Але цілий рушій, що здатен розпалити не одне крижане серце. Та чому поезія важлива в житті людини і взагалі чи потрібна людям поезія? Ми перейшли межу нового тисячоліття – часу потужних інформаційних ресурсів і технологічного прогресу. Сьогодні телебачення та Інтернет увійшли практично в усі сфери життя. І люди почали забувати про естетичні цінності й духовний розвиток. Вже не потрібні книги, не потрібні письменники. На жаль, часто доводиться чути: навіщо оті вірші? Поезія для мене –  це важлива частина життя. Це не просто слово. Це те, що розпалює вогник у моїй душі, змушує сміятися, плакати, насолоджуватись прекрасним. Ви тільки подумайте, скільки естетичних рядків нам подарували неперевершені поети. Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка –  українські титани, які словом, ніби ділом, стукали в кожні двері, в кожну душу. Саме їх поезія ще з дитинства вчить мене любити Батьківщину, свою сім’ю, бути хорошим другом і сильною особистістю. Кожне їх слово лунає для мене солодкою піснею. Щемить серце, коли розумієш, що українська поезія втратила свою цінність. Що тепер це лише  матеріал підручників у школі. Вчаться вірші напам’ять, та на ранок забуваються. І це неправильно. Бо з ними забувається історія, культура народу. Зникає впевненість у завтрашньому дні. Тож, пам’ятайте, що саме в багатобарвності й могутності рідного слова живе й процвітає народ. Мистецтво вічне, його не знищити. Просто треба вміти цінувати.

Объяснение: