Диалог на украинском языке нло выдумка или реальность?

Сьогодні як ніколи гостро стоїть питання про чистоту слова, що звучить у засобах масової інформації. східний регіон україни, яким є донбас, історично став місцем злиття двох культур: української та російської. ця обставина не могла не позначитись і на мовній культурі. сьогодні зроблено чимало конкретних кроків до відродження нашої національної мови – української. відкрилися спеціалізовані гімназії, школи, ліцеї з українською мовою навчання, збільшилась кількість навчальних годин сучасної української мови у вузах. це, безумовно, сприяє підвищенню рівня культури мовлення змі. а водночас донеччина є специфічний район україни, де немає чистої літературної вимови – ні української, ні російської. переважає такий собі суржик – мішанина українських та російських слів, неправильна акцентуація і, як наслідок, діалектна вимова. і якщо ми миримося з цим (хоча б і не повинні! ) в побуті, то подібне мовлення в устах теле- і радіожурналістів просто-таки неприпустиме. на це в першу чергу повинні звернути увагу викладачі журналістських факультетів, які навчають майбутніх працівників змі. подальший розвиток і вдосконалення навчальних програм з таких дисциплін, як “мова змі з точки зору орфоепічних і акцентуальних норм” та “основи професійного мовлення” стане, маю надію, запорукою високої мовної культури. яким же чином можна уникнути типових орфоепічних помилок, що утворюють стійкий російський акцент в українському мовленні й навпаки? засвоєння літературної вимови може відбуватися двома способами: а) шляхом безпосереднього наслідування студентами мови людей, які володіють нормами літературної вимови; б) шляхом свідомого і поступового засвоєння норм літературної мови в результаті навчання. літературній вимові краще за все слід вчитися шляхом безпосереднього спостереження за мовою осіб, які нею володіють. треба вчитися слухати мову, контролювати вимову свою і того, хто поруч. студентів треба привчати прислухатися до вимови викладача, котрий сам, звичайно, повинен володіти основними орфоепічними нормами. в умовах спорідненої двомовності на перше місце висувається проблема свідомого оволодіння літературною вимовою в процесі вивчення сучасної української мови у вузі. цей шлях передбачає поступове оволодіння орфоепією та розвиткок мовного слуху в студентів. викладач повинен розробити систему орфоепічних вправ для кожного етапу роботи, для чого треба попередньо проаналізувати зміст навчальних посібників саме з точки зору відомостей з орфоепії та доповнити їх дидактичним матеріалом. велике значення під час навчання орфоепії має інформаційна насиченість дидактичного матеріалу, копіткий добір слів, які відбивають важливі на даному етапі норми орфоепії. пам’ятаючи про специфіку сприйняття, викладач має використовувати тексти, які, крім лінгвістичної інформації, були б цікаві з пізнавального або експресивно-виразного боку. орфографічні помилки частіше трапляються під час читання, тому, щоб їх уникнути і рекомендується якомога частіше читати тексти, насичені складними в орфоепічному відношенні словами і формами. помилки, викликані інтерференцією, частіш за все виявляються у розмовній мові. тому для їх усунення рекомендуються усні вправи.

ріка стугна протікає біля нашого села. вона така спокійна й живописна, особливо зараз, влітку, що на її березі мало не кожного вечора зустрічається двоє вони йдуть, навіть в сутінках,  світлою стежкою, всі коло доброї, але завжди сумної  верби, притуляються один до одного і поринають у свій особливий чарівний світ, зрозумілий тільки їм, закоханим. вони шепочуться і любляться, лякаючи русалку, що виплила на берег розчісати свое довге зелене волосся і погомоніти з подружкою-вербою.вдень ця біла стежка й берег більш прозаїчні, ніж вночі, але також напоєні романтикою стугни. тут ідуть, плескаючи голими п"ятками, , спускаються до берега й відв"язують свої човни, які вже давно прокинулись і ждуть хазяїв, щоб знову відчути ласкаючі хвилі і лоскіт свіжої сріблястої риби своїми просмаленими боками.