Твір опис тварини в художньому стилю

мурчик — добрий і лагідний кіт. він великий, пухнастий, вогненно-рудий. мордочка, груди й кінчики передніх лапок біленькі. очі великі, зелені. ввечері вони горять, мов ліхтарики, зеленим вогнем. він гордо піднімає вгору свій пишний хвіст і нечутно ступає по підлозі м’якенькими лапками. довгі білі вуса ледь закручені на кінчиках. у вухах — м’якенька кучерява шерсть.мурчик дуже охайний. після сніданку він довго й старанно миє мордочку, вуха і шию.

числ. ім.     прикм.        прийм. ім.  ім.            дієприкм. прийм. прикм. ім.

Три разки жовтуватих від часу намистин, загорнуті в руду панчоху,

дієсл.          займ. прийм. ім. прийм. ім.

перейшли мені в спадок від бабусі.

Три разки - підмет, жовтуватих - означення, від часу - обставина, намистин - додаток, загорнуті в руду панчоху - означення, перейшли - присудок, мені - додаток, в спадок - обставина, від бабусі - додаток.

Р розповідне, неокличне, двоскладне, поширене,повне,  ускладнене дієприкметниковим зворотом.

Объяснение:

Ми -люди,і поки ми живемо прагнемо ми повинні співчувати.я ніколи напевно в житті не бачила такої людини ,яка б не співчулаа.співчувати це   означає що в людини є серце.серце ,котре країться.співчувати можна кожному,якщо в них щось не гаразд.та не потірбно за будь яких обставин забувати те,що ми є людьми.і нам бог такий дар співчувати.коли людина співчуває це і є доказ цього що в неї ще серце не повністю зкамяніле ,а наоборот щире добре.потірбно вміти співчувати.моєе це смішно.але так є такі люди,які не вміють співчувати ,вони тільки думають про своє.не співчувають лише ті, в кого все наперевик.