За поданими словосполученнями склади й запиши текст розповідь на тему приліт ластівок

Словосполучення: гарні ластівки,весняні ластівки .текст: ось і прийшла довгоочікована весна! знову у небі мі побачили радісних птахів.увесь двір був наче переповненям радістю.а все тому,що прилетіліи весінні гості.кажуть,що коли прилітають ластівки вже   не буде холодно.одже вже ! всі були так раді.ющо кожен день підгодовували пташок.так птахи дожели до осені і знов відлетіли у теплі краї.і так повторювалося кожного

Звеликої літери ми завжди пишемо перше слово нового речення, бо треба показати, де закінчується одне речення і починається інше. крім того, з великої літери пишуться власні назви - фамілії, імена та по батькові людей, назви міст та країн, тощо. це треба робити тому, що власні назви - це не просто слова: наприклад, ім'я людини не можна писати з маленької літери, бо це буде зневажливо по відношенню до неї. таким чином, пишучи власні назви з великої літери, ми висловлюємо повагу до понять, що виражені ціми словами.

Серед гаю стояло десятків зо два вуликів. золоті бджоли бриніли в золотому сонячному промінні, купчилися на вуликах біля вічок. у холодку під гіллястою грушею сиділо двоє. зовсім білий дід нахилив своє пооране глибокими зморшками чоло. велика біля борода спадала на товсту полотняну сорочку. він мав широкі плечі й могутні жилаві руки. дід склав ті руки на колінах і щось оповідав тихим, рівним голосом, іноді злегка киваючи головою. з-під його білих кудлатих брів блищали чорні, надзвичайно молоді очі. перед ним просто на землі сиділа дівчинка. ні, не дівчинка, бо на голові в неї був маленький святковий очіпок. вона тільки здавалася дівчинкою, бо з обличчя молоденька. було виразно видно її мов намальовані чорні брови, маленький, трохи горбатий носик, червоні губенята і ніжне підборіддя. трохи засмагле обличчя так і пашіло рум’янцем. тонка шия молодички вигиналась під разками намиста й дукачів. біліла тонка сорочка з мистецьким вишиванням. коліна обнімала картата плахта. молодичка заслухалась дідового оповідання. - у лісі живе полісун, - стиха оповідав старий. – ходить із великою палицею і ганяє вовків, бо він вовчий бог. тихий, як чоловік, тільки великий, як дерево… і від нього тіні нема… а в полі живе польовик. а в очереті над річкою очеретяник. вибігає з очерету білим бараном і лякає людей. а в воді живе водяник, пакості чинить і греблі рве… перед могутньою постаттю обсипаного снігом старечої зими діда його маленька слухачка здавалася ніжною