Написати речення про професію художника

Твір-роздум. шевченко-художник  творчість шевченка-поета - не тільки надбання духу українського народу, а й світове явище. та не менш значна і вагома діяльність шевченка-художника. учень петербурзької академії мистецтв, чиїм наставником і педагогом був уславлений карл брюллов, а згодом - автор серії офортів "живописна україна", автор численних портретів та ар-хітектурних пейзажів. заслання до казахстану на десять років вирвало кобзаря із мистецького , позбавило змоги плідно працювати і як поету, і як художнику. та, попри все, шевченко працював і на засланні, створивши глибоко правдиві твори.  до другої світової війни у харкові, на той час - столиці україни, знаходилась картинна галерея творів т.   г.  шевченка. по війні твори кобзаря було передано до києва, а у харківському художньому музеї лишилось лише кілька робіт. одна з них - малюнок коричневою фарбою "казахські діти - байгуші". написано його було у новопетрівсь кому укріпленні, де довгий час служив поет. байгуші - це казахські жебраки. незадовго до прибуття шевченка право жебракувати тут було надане тільки дітям до 10 років. тому не дивно, що такі маленькі прошаки були частими гостями солдатських укріплень. на картині перед нами постають двоє малих хлопців. один, старший, який уже опанував "уроки жебрацького ремесла, і жалісливу міну вже скорчив, і руки, складені "човником", благально простягнув. менший хлопчик, тримаючи в руках миску для вареної їжі, довірливо і відкрито дивиться на нас. ми бачимо, що при розподілі одягу дітям перепали речі, завеликі для них - сорочка, яка сповзає з плечей, штани, які ледве тримаються на худенькому тільці. не випадково художник зображує й себе, адже його становище на засланні було таким же тяжким.  твір сповнений глибокого співчуття і симпатії до героїв, як і інші роботи шевченка, присвячені казахській темі. ось чому казахський народ також вважає поета своїм національним художником.

Коза́к-характе́рник, також коза́к-химоро́дник, коза́к-галдо́вник або коза́к-заморо́чник[1] — назва віщуна, чаклуна на Запорозькій Січі. Займався не лише яснобаченням, але й лікуванням поранених козаків, їх психотерапією та психофізичною підготовкою. Характерник — своєрідний духовний наставник, якого козаки шанували і дещо побоювались, хранитель традицій і таємниць бойового мистецтва запорозького козацтва. За переказами, кошовий запорожців І. Сірко, якого обирали на цю посаду протягом 24 років, був відомим козацьким характерником[2]. Із часом поняття «козак-характерник» надійно увійшло до наукового обігу

Не знаю, який автор та яка вправа, але ось опис.

Рідний край неповторний, незабутній. Навіть, коли він залишається далеко позаду, за морями та океанами, спогади про нього не втихають ніколи. І кожної ночі, мій дім прикликає мене уві сні та знов оживляє найдорожчі мені краєвиди. Зелене листя старезних дубів величаво шелестить, потривожене вітром, а давні ялини синіють вдалині. Золотаве колосся хитається, гнеться до землі, сповнене відбірних зерняток. Безкрайні поля кольоровими клаптиками розстелилися навколо. Куди не глянь, повсюди буяє життя, нескорене та вічне. Таку красу неможливо забути. Неможливо і не потрібно.