Твір чому біблію називають вічною книгою

Би́блия— собрание древних текстов, созданных на ближнем востоке на протяжении 15 веков (xiii в. до н. э. — ii в. н. является священным писанием для двух религий — иудаизма и христианства, где канонизирована частично или полностью.библия состоит из многих частей, объединяемых в ветхий завет и новый завет.ветхий завет.  первая, по времени создания, часть библии в иудаизме называется танах, в христианстве она получила название ветхий завет, в отличие от «нового». используется также название — «еврейская библия». эта часть библии представляет собой собрание книг, написанных на еврейском языке задолго до нашей эры и отобранных в качестве священных из прочей древнееврейскими законоучителями. эта часть библии является общим священным писанием как для иудаизма, так и для христианства. ветхий завет состоит из 39 книг, в еврейской традиции искусственно считаемых за 22, по числу букв еврейского алфавита, или за 24, по числу букв алфавита греческого. все 39 книг ветхого завета разделяются в иудаизме на три отдела. первый называется «учение» (тора) и содержит пятикнижие моисея: бытие, исход, книга левит, книга чисел, второзаконие. второй отдел, под названием «пророки», обнимает книги: иисуса навина, книга судей, 1-ю и 2-ю кн. царств, или книга самуила (считаются за одну книгу), 3-ю и 4-ю кн. царств, или книга царей (считаются за одну книгу), исаии, иеремии, иезекииля, кн. двенадцати малых пророков (считаются за одну книгу). к третьему отделу под названием: «писания» принадлежат: книга иова, книга руфь, псалмы, книга притчей соломоновых, песнь песней, книга екклесиаста, книга даниила, плач иеремии, книга ездры и неемии (считаются за одну книгу), 1-я и 2-я паралипоменон (считаются за одну книгу) и книга есфири. соединяя кн. руфь с кн. судей в одну книгу, а также плач иеремии с кн. иеремия, получим вместо 24 книг 22. двадцать две священных книги и считали в своем каноне древние евреи, как свидетельствует иосиф флавий. таков состав и порядок книг в еврейской библии. все эти книги считаются каноническими и в церкви христианской. новый завет основная статья: новый завет вторая часть христианской библии — новый завет, — собрание из 27 христианских книг (включающее 4 евангелия, послания апостолов и книгу откровение иоанна богослова), написанных в i в. н. э. и дошедших до нас на древнегреческом языке. эта часть библии наиболее важна для христианства, в то время, как иудаизм боговдохновенной её не считает. новый завет состоит из 27 кн., принадлежащих восьми боговдохновенным писателям: матвею, марку, луке, иоанну, петру, павлу, иакову и иуде. книги нового завета, как и кн. ветхого завета, по содержанию на три отдела: книги — сюда принадлежат четыре евангелия и кн. деяний апостольских; книги учительные — сюда принадлежат послания апостольские; к отделу кн. пророческих принадлежит только одна книга — апокалипсис. в славянской и библии книги нов. зав. размещены в следующем порядке: евангелия — матфея, марка, луки, иоанна, деяния апостольские луки, послания иакова, 1-е петра, 2-е петра, 1-е иоанна, 2-е иоанна, 3-е иоанна, иуды и далее четырнадцать посланий апостола павла в таком порядке: к римлянам, 1-е к коринфянам, 2-е к коринфянам, к галатам, к ефесянам, к филиппийцам, к колоссянам, 1-е к фессалоникийцам, 2-е к фессалоникийцам, 1-е к тимофею, 2-е к тимофею, к титу, к филимону, к евреям и, наконец, откровение иоанна богослова

Чому українську мову називають солов’їною? мова змалечку відкриває кожному свою красу та неповторність. українська мова багата на слова. їх, напевно, не злічити. одне значення можна виразити багатьма словами. вони називаються синонімами. українська мова має різні спеціальні засоби для милозвучного звучання. спрощення чи чергування звуків роблять її легкою для вимови. українська мова звучить ніжно та мелодійно. це виразно проявляється у колискових, народних та сучасних піснях. недаремно її називають солов’їною.

Люди дуже часто говорять про те, що потрібно творити добро, і тоді світ стане кращим. «за добро добром відплачують» - говорить народна мудрість. але з екранів телебачення часто демонструють зовсім протилежне: от зробиш комусь добро, а він тобі злом віддячить. і знайомі з цим згодні: невдячні люди дуже часто трапляються навколо нас. можливо, злом вони за добро не відплачують, але й подяки від них не дочекаєшся. але чому все одно потрібно творити добро? мабуть, тому, що це нагальна потреба людини – посміхнутися комусь, простягти руку . перейти вулицю, зігріти змерзлого, винайти для хворих чудодійні ліки. або просто сказати добре слово підтримки. звичайно, коли людина говорить красиві слова та обіцянки – це ще не так багато вартує. потрібно підкріпляти свої слова реальними вчинками. я думаю, що творити добро – це потреба навіть не просто людини, а всякої живої істоти. скільки буває випадків, коли, наприклад, кіт виховує покинутих цуценят, або навіть вовки вигодовують загублених у лісі людських малюків. не може жива істота жити без того, щоб самому творити добро. усі релігії світу вчать нас  робити добрі вчинки, і християнська віра теж. мабуть, у нашому непростому світі складно творити добро. і мені, як і усім, теж хочеться його творити. але не завжди виходить. часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а замість цього дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. а потім почуваєшся дуже соромно. часто губишся, коли час зробити добрий вчинок, а потім думаєш: потрібно було вчинити так і так… ми боїмося чинити добро, тому що не впевнені, що нам за це віддячать. хотілося б скинути ці обмеження і просто робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вигоду. від цього можна отримати велику, безмежну радість. найщасливіші люди – ті, хто вміє іншим просто по волі своєї душі. і для них це так само природно, як дихати. оточуючі інколи вважають таких людей майже святими.  а той, хто добра не робить – він неначе живе у неповну силу, зіщулившись, озираючись навколо: де б вигоду знайти. він не проживає половину свого життя, і з його очей ніколи не ллється життєдайний світ. часто і дивитися на такого не хочеться. знаєте, одним з прикладів безкорисливої доброти я вважаю героїню поеми «наймичка» тараса шевченка. ганна виховувала свого сина, все робила для нього, хоч знала, що він не вважає її своєю матір’ю. він міг би вирости та вигнати її на вулицю – адже для нього вона була усього лише наймичкою. стара та хвора наймичка кому потрібна? ганна цього не побоялася, і все життя віддала маркові та його родині. і серце хлопця відізвалося на її доброту  - він полюбив її як матір. добро все одно знаходить справжню подяку, я в це вірю.