Написать 10 предложений на укр мову с подвоеням

мій улюблений письменник - іван франко.

іменник - самостійна частина мови.

сьогодні туманний день.

на великдень зійшов священний вогонь.

кожного дня я старанно роблю уроки.

у мене лляна сорочка.

наддніпрянський схил дуже гарний. 

субота - мій законний вихідний. 

у мого сусіда на городні разрісся бур'ян. 

у потязі їхало піввагона школярів. 

Кожен із нас повинен знати історію свого народу, своєї держави. освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього. для народу його історія – це не просто минуле, це його душа. хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю на ній називають священною; чому вінок і писанка мають таке глибоке символічне значення для нашої культури; чому наша мова послуговується літерою «ї», якої немає в жодній іншій мові світу? той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо.майбутнє. в цьому слові є своя неприхована таємничість. кожен із нас проживає своє життя так, як вважає за потрібне, але все ж таки усвідомлює – без минулого немає майбутнього. а що ж для нас є минулим? славне буття наших пращурів, закрита і понівечена наша історія за часів радянської влади чи, може, не така вже далека історія нашої незалежної держави? що з цього ми маємо пам’ятати і чи мусимо? наша пам’ять – дивовижний інструмент. дещо ми забуваємо майже одразу, а дещо впивається в нашу душу настільки глибоко, що позабути це здається неможливим. ми кажемо: «я не забуду цього ніколи» насправді не знаючи, чи не зітре якась майбутня подія попередньої. і не тому, що людина така забудькувата істота, а тому що тут спрацьовує одвічний закон: ми віримо лиш у те, в що хочемо вірити; ми пам’ятаємо лише те, що хочемо пам’ятати. і нема тут несправедливості, не звинуватиш тут когось у байдужості – є лише людська пам’ять, яка не може тримати у собі все, як не крути. нам легше забути, ніж пам’ятати.  наше минуле – це досвід. досвід, який ти переймаєш у своїх батьків, дідів, у свого народу. і якби ми не мали цього досвіду, то чи змогли б жити без помилок? хіба таке можливо? ні. не були б зроблені тисячі відкриттів, бо вчені-сучасники не мали б інформації від своїх попередників, ми б не мали звичаїв, традицій, менталітету, форм поведі ми б не мали історії! а як писав о. довженко: «народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців». ми живемо у непростий час. в час, коли гроші важливіші за моральні цінності, коли аморальність стає нормою життя. і, здається, ніщо не може зупинити цього руйнівного колеса. про яку пам’ять славного минулого можна казати, якщо ми забуваємо очевидні речі: любов до батьківщини, пошану до старших, цінність і красу рідної сьогоднішня молодь, як приклад, не знає і не хоче знати історію держави, у якій живе. таке враження, ніби сучасні юнаки і дівчата переконані в тому, що теперішнє це не запорука минулого, а просто те, що приходить само по собі.

Ялюблю україну тому,що вона одна єдина наша батьківщина. по-перше, це те місце, де ми народилися і виросли, яке не раз і не двічі ми проміряли своїми кроками. по-друге, батьківщина – це наша рідна країна. батьківщину змінити не можна, як не можна змінити своїх батьків, тих, хто дав нам життя. і я вважаю, що де людина народилася, там вона повинна прожити своє життя і пройти до кінця свій шлях. для мене батьківщиною є моя рідна україна. я дуже люблю свою країну попри те, що, може, для кого десь і краще. я впевнений, що для справжнього українця не може бути ніде краще, ніж на рідній землі. і кожен з нас може створити для себе та своїх близьких такі умови існування, які нічим не гірші від умов у інших країнах. та цим не варто обмежуватися, треба прагнути до того, щоб життя постійно покращувалося для усіх наших співвітчизників.