Зміни словосполучення так, щоб голосні у коренях виділених слів стали наголошеними. запиши за зразком: безкраї степи - безкраїй степ. стиглі жита, орлине крило, сувора зима, безкраї степи, плакуча верба, тонке стебло.

стигле жито, орлині крила, суворі зими, безкраїй степ, плакучі верби, тонкі стебла.

Баркас наближався до берега, але причалити не міг через бурю. «сивовусий грек та молодий наймит-дангалак алі, стрункий і довгоногий, вибивались із сил, налягали на весла, однак їм не вдавалося розігнати човен на береговий пісок.» тоді алі скочив у воду і почав на плечах переносити сіль на берег. а коли хвилі ставали все більше, і майже діставали сіль на березі всі присутні татари перенести її в безпечне місце. потім витягли баркас на берег і привязали до палі, але чергова сильна хвиля підхопила човен і кинула на палю. грек підбіг до човна і ахнув: у човні була діра.  грек був сумний, і лише ввечері разом з алі пришов до кавярні. грек розвозив сіль по прибережних кримських селах раз на рік і звичайно боргував. на другий день, щоб не гаяти часу, він наказав алі лагодити човен, а сам подався гірською тропою збирати по селах довги: берегова стежка була затоплена, і з боку моря село було одрізане од світу. кавярня єднала жителів села, які ворогували довгий час. «причина ворожнечі таїлась у невеличкому джерелі, що било з-під скелі і стікало течійкою якраз посередині села, поміж татарськими . тільки ця вода давала життя всьому, що росло на камені, і коли одна половина села спускала її на свої городчики, у другої боліло серце дивитись, як сонце і камінь в’ялить їм цибулю.» мемету не було діла до цієї ворожнечі, так як города в нього не було, він був комерсантом, був людиною ненависною і жорстокою. у мемета була дружина фатма, яку алі бачив декілька разів на даху кавярні, і закохавшись постійно шукав її поглядом. «вона спинила очі на алі, відтак спустила навіки і пройшла далі тихо і спокійно, як єгипетська жриця» «алі здалося, що ті очі пірнули в його серце і він поніс їх із собою.»

Знайдавніших часів людин замислюється над тим, що ж таке істина, та і є чи вона взагалі? навіщо людині дані життя й у чому її зміст? це вічні питання філософії. деякі люди вважають, що істина – у знанні, інші – у вірі. є ті, хто затверджує, що істина – у почуттях людей. і кожний з них буде по-своєму прав немає чіткого визначення, що таке істина кожна людина по- своєму трансформує це досить абстрактне поняття. завжди, за всіх часів даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 люди шукали істину в складних і піднесених речах. на цьому тлі особливо вражає простота, з якого це поняття розкривається в булгакова. бесіда иешуа з понтієм пілатом дає дуже просту відповідь на таке складне питання на питання прокуратора “що таке істина? ” иешуа говорить: “істина насамперед у тім, що в тебе болить голова, і болить так сильно, що ти легкодухо помышляешь про смерть. …ти не можеш навіть і думати про що-небудь і мрієш тільки про те, щоб прийшов твій собака, єдине, очевидно, істота, до якого ти прив’язаний”. от вона, істина иешуа не шукає її у високих словах і почуттях, а бачить її в прості й, на перший погляд, повсякденних речах. для нього просто необхідно жити щирим життям, це єдино можливе для нього стан створюючи цей образ, булгаков показав, що й добро, і милосердя, і любов до людей є наслідком щирого життя, наслідком чесності з іншими й із самим собою. у сцені розмови иешуа з понтієм пілатом відбувається зіткнення двох істин: позачасової, вічної істини иешуа й “ершалаимской” істини пілата прокуратор намагається підштовхнути арештанта до неправди, не розуміючи його переконань: “відповідай! або… не… говорив? ”. лише на мить він, здавалося б, осягає вічну істину иешуа, але виганяє неї, як бачення. пиляють не приймає неї, а тому й не проявляє милосердя до свого бранця помилкове життя, не приемлющая істину, “у всій вроді” представлені жителями москви. вони брешуть, ніколи не виявляють свої щирі почуття. тільки два чоловіки у всьому місті не бояться протиставити загальній брехні навколишню свою власну чесність – маргарита й іван бездомний. останній зумів не тільки визнати жахливими власні вірші, але й відмовитися, назавжди відмовитися від їхнього написання. обоє ці героя, однак, не витримують “бою” з помилковим життям